Айзек Азімов «In a Good Cause...»

Дуже яскраве політичне оповідання у фантастичному антуражі. Сам автор визнає, що хоча задоволений оповіданням, але не згоден з його філософією. Погодьтеся, що подібне ставлення до своєї творчості трапляється досить рідко. І в процесі читання, поволі починаєш погоджуватися з подібною тезою і розуміти в цьому автора. Центральний посил оповідання звучить як "Добрий намір не знає невдач". З одного боку, така теза начебто не викликає відторгнення, а з іншого, вона якось насторожує і не хочеться поспішати з нею погоджуватися. Так у чому ж тут справа? Можливо, варто згадати інший схожий вислів, а саме "Благими намірами вистелена дорога до пекла!"? Напевно причина такої неоднозначності в тому, що політика ЗАВЖДИ брудна справа. І обидві головні дійові особи розповіді впродовж усієї історії поволі направляють до цієї думки. Обидва ГГ перебувають у постійному конфлікті один до одного через свої політичні погляди, хоча, як пізніше виявляється, у них повністю збігаються цілі. Ба більше, відкритий у своїх прагненнях і вельми радикальний і рішучий Альтмаєр зрештою змушений визнати свій програш і змиритися з тим, що "щасливим кінцем" історія завдячує не йому, а більш завуальованій та системній роботі, так би мовити, тихою сапою, його супротивника. І тут вельми симптоматичним видається те, що в реальності вся слава все ж таки дістається Альтмайєру.

Але, мені здається, суть усе ж не в цьому, не це причина спірної філософії твору. Два герої-політики, хоч і різного масштабу, кладуть свої життя на вівтар боротьби і досягнення одних і тих самих, і безперечно благих цілей. Але у них різні методи і різні наслідки від їхніх дій. Здавалося б, що простіше вибрати, хто з них більш "благий", але ж ні, і в цьому й полягає безперечна заслуга автора, що зробити це не так і просто, якщо взагалі можливо, адже не тільки прямий тероризм в оповіданні викликає відторгнення, але і підкилимна, кулуарна гра, що призвела в підсумку до бажаної мети, якось тхне неприємним душком. І я не вірю в доброго диктатора. Добрим він може бути лише дуже коротку історичну мить. Ну а вирізнена людська роз'єднаність і конфліктність різних людських утворень (від зграй до колоній) теж викликає жаль, у цьому ключі ще можна стільки ж списати на тему благості дарвіністської конкурентності між цими утвореннями та загартовування через війну, вбивання собі подібних і звичку виживати в самих собі створених суворих умовах, але не буду - і без того вже затягнув.