Айзек Азімов «The Machine that Won the War»

Напевно найкраще з оповідань про Мультивак (поки не всі прочитав, щоб сказати однозначно). З мінусів він має все, що притаманне й іншим - деяку застарілість, деяку неактуальність теми і надуманість..., але з усіх прочитаних мною про Мультивак, цей найреальніший і найжиттєвіший. І справа тут, напевно, не в тому, або не стільки в тому, що машина без людини - це купа непотрібного металобрухту, забутий інструмент, що ржавіє, а в тому, що ми так і живемо, добре це чи погано. Адже цілком можливо, якби в оповіданні всі користувалися інструментом (Мультиваком) акуратно і згідно з інструкціями, якби подавали вивірені дані, уважно отримували результат і згідно з ним ухвалювали рішення, а вже за їхніми результатами вносили корекцію, то і війну виграли б раніше і меншою кров'ю. А так, що ми бачимо? Усі займалися емуляцією виконання своєї роботи, не зізнаючись один одному і зрештою спиралися на удачу, думаючи, що ось хтось інший свою роботу виконає належно. При цьому навіть настільки висока ціна помилки і недбалості не змусила людей змінити подібне ставлення. Ось так ми і живемо. Що нам теорії, викладки, інструкції - я і сам краще знаю!

Ну, а щодо того, що війна була все таки виграна, то дійсно всю славу отримає Мультивак, будучи до перемоги абсолютно непричетним, адже в іншому випадку, гадаю, "переможців" за подібне нехлюйство мала б чекати аж ніяк не нагорода, адже так зручно все прикрити Мультиваком... У цьому ключі, напевно, варто врахувати і витрати на Мультивак, на розробку, утримання, персонал, а в підсумку виявляється - це велика і дорога залізяка, на яку ніхто не звертає уваги та імітує роботу з нею, навіщо такі витрати?