Віктор Пєлєвін «Чапаев и Пустота»

Згоден в одному - роман унікальний (поки нічого, хоч віддалено схожого не читав), і так, це також перший і поки що єдиний роман читаний мною у Пєлєвіна. Враження — самі суперечливі, але негатив переважує. Не можу не погодитися з талантами автора: щоб усе це описати, ув'язати в цільну структуру, заправити філософією, езотерикою, викладками з психіатрії та багато чим ще, використовувати уривки суспільних міфів, штампи сучасної йому поп-культури, вирощеної на Шварцнегерах, просто Маріях, японських якудза і т.п, красиво навіть обробити затерті анекдоти, це треба бути дуже освіченою, начитаною, багатогранною і талановитою людиною, а в нашому випадку такою, що ще й володіє яскравою, своєрідною (що відрізняється від інших) авторською мовою. Мені, здається, вдалося навіть осягнути цілісну картину твору, і тут обране місце дії - психіатрична клініка - підходить найкращим чином, просто принагідно автор ще розмірковує про те, що в окремій свідомості всі її можливі картини буття, будь то сон, чи альтернативна реальність викликана психічним розладом — рівноймовірні і кожен із нас у своїй свідомості має свій власний всесвіт, який може і не перетинатися із всесвітами інших свідомостей.. якось так... То я вже поліз у нетрі — читайте роман і спробуйте усвідомити ці ідеї самостійно 🙂 (тут автор не перший, є й інша література на цю тему, але, можливо, він перший хто виклав ці ідеї через яскраву художню форму). Вся ця психоделіка пов'язана автором у досить чітку, хоч і неординарну (що тут плюс) структуру роману з певним змістом та ідеєю. На відміну від багатьох психоделічно-маразматичних безглуздих деяких творів інших авторів (та у того ж Шеклі можна знайти певні приклади), тут є сенс і відчувається ідея, викладена оригінально та неординарно, що літературі в основному, повторюсь, на благо.

Але, сприйняття філософії, ідей соліпсизму, дзен-буддизму і гублюся чого ще, мене займало тільки першу половину твору, а далі настало прозріння, що автор просто бавиться зі своїм читачем і за всіма цими викладками немає жодних чітких логічних висновків і закінчених сутностей, за фасадом ховається п у с т о т а. Пєлєвін і Пустота. Ламати мозок, намагаючись вловити в тексті те, чого там немає, перестало бути цікавим. Це що стосовно філософії, зрештою я дійшов висновку, що все поверхневе і наносне, не вистачає справжньої глибини. Мова. Мене коробить від вульгарності та матюків. Можете вважати це снобізмом чи чим ще, але вживання ненормативної лексики навіть у дозованих кількостях у мене однозначно асоціюється з безкультурністю і відштовхує. Так, я усвідомлюю, що в наш час це загальноприйнята практика і більшість із цим настільки зрослась, що може навіть не помічати, але це не скасовує висновку, що вся наша доба/світ дрібний, порожній, безкультурний, матеріальний і бездуховний. Мені миліше з'ясування в дусі: «Сер, дозвольте з Вами не погодитися, Ви мені настільки огидні, що я змушений буду набити Вам морду», ніж «Та пішов ти на ..., твою ... так ... ... ...». Хоч я тут трохи й утрирую. А філософствування укурених новорашиських братків на галявині з грибочками... лише доповнюють ці відчуття. У цей же розряд варто віднести і неясний кокаїновий димок/шарм, що огортає весь твір.

Ну а в будь-якій цілісній і довершеній системі цінностей, філософії має бути мета, що в кінці, мета існування. Гармонія, духовність, єднання з природою і т.п. на одному боці терезів, і Я центр всесвіту! - на іншому. Ну ти центр, ну ти усвідомив, що є лише порожнеча і ти в ній, а що далі? У чому сенс твого існування? У насолодах, наркотиках, кокаїні, російських дамах закамуфльованих під японських гейш? А далі знову приїхав Чапаєв на своєму броньовику і ???

Може, за інтелектуальним рівнем я до твору і не доріс, щоб осягнути всю глибину його смислів, але, на мою думку, я вже досить доріс, щоб не відчувати дитячого захоплення, від «соліпситичної» ідеї порожнечі навколо самотньої свідомості, що уміщує у собі всесвіт. А через однозначну прив'язку до конкретної історичної доби — 90-ті, у мене склалася думка, що й увесь роман, вся його «геніальність», вони — яскравий спалах, спалахнути і згаснути, піти в небуття, адже якщо нові покоління ще знають Шварцнегера, то збагнути хто така Просто Марія буде все складніше, так і з багатьма іншими деталями антуражу...