Стефені Маєр «Господиня»

На одному сайті побачив гістограму оцінок по роману і помітив, що вона має прецікавий вигляд. Вона не плавна з одним піком середньої оцінки, як у більшості творів інших авторів. Якщо трохи проаналізувати, то вона має 2 зайві піки на крайніх оцінках (10 і 1). Стає зрозуміло, що автор має яскраво виражену аудиторію шанувальників, які, напевно, більшості його творів не замислюючись поставлять вищий бал. З цією частиною все зрозуміло, але десятки людей, які виставили одиницю, відчувається впали в іншу крайність. Інакше мені складно уявити таку кількість людей, які перемагаючи себе, плюючись і давлячись текстом, лаючись про себе від огиди, змусили себе таки дочитати настільки гидкий, виходячи з їхньої оцінки, текст. І все це лише заради того, щоб вліпити цей кіл твору 😃. Я суджу по собі, оскільки досі не поставив ще жодному твору оцінку «1». По-перше я завжди думаю, що конкретний твір, що мені сильно не сподобався, ще не межа шлаку, і я ще ризикую знайти більш поганий і бережу одиницю для нього про запас. Я і двійок то мало виставив, і по суті лише коротким оповіданням, бо по-друге — я не можу себе змусити читати неприємний мені текст об'єму роману 😉, я його кидаю на перших розділах, але якщо я його таки прочитав, значить у ньому все ж таки мало бути що-небудь мені цікаве, а значить твір заслужив бал вище, ніж «гірше бути не може».

І так, по гістограмі яскраво видно 2 групи людей, які з якихось причин не змогли залишитися відносно неупередженими та виставити об'єктивну оцінку (виходячи з порівняльної статистики), причому фанатів у рази більше 🙂. Якщо обидві ці групи спробувати відкинути, то все стає на свої місця, гістограма набуває плавності з піком середньої оцінки на цифрі 8. У результаті, виходить, ми маємо досить непоганий роман, який більшості має бути досить цікаво читати 🙂. Якщо скористатися гістограмами гендерного та вікового розподілу (для інших творів вони, як правило, малоінформативні бо майже не відрізняються від основної), то стає ще цікавіше. Основна аудиторія фанатів – жіноча та у віці близько 18 років! 😉 - рідко для якого твору ці графіки можна знайти такими оригінальними та цікавими для аналізу 😃

Хоча я і не належу до найбільш враженої групи (дівиці 18-ти років), книжку вирішив прочитати після перегляду однойменного фільму, який мені сподобався. І хто би що не говорив, а мені роман читати було цікаво, хоча він все-таки, мабуть, більше для «дівчаток», принаймні місцями 🙂. Досить цікаво було почитати не просто альтернативний варіант вторгнення (не військово-силовий), а й з розповіддю з боку прибульця-паразита, такої собі добренької м'якої і вразливої «душі», що легко прирікає індивід носія на зникнення=смерть, більше того, по суті знищуючи у такий спосіб цілі розумні види у різних зоряних системах. Але на Землі носії виявилися настільки індивідуальними, сильними і з таким надлишком різноманітних почуттів (і тут далеко не лише любов), що багато душ змушені сором'язливо приховувати від собі подібних, що не змогли до кінця усунути «я» свого носія, а в тій чи іншій мірі потрапили під його вплив. Ось і наша героїня-Мандрівниця спочатку боялася, боролася з власницею тіла Мелані, потім же перейнялася її почуттями, уподобаннями та проблемами. Більше того, Мелані, спочатку повністю поглинена боротьбою за своє існування причому у своєму ж тілі, через деякий час теж почала перейматися проблемами Мандрівниці. Ось такий вийшов симбіоз. І з психологічної точки зору теж було дуже цікаво відчути дилему, як повинен повести себе паразит, який несподівано відчує симпатію до свого носія і усвідомить, що він його вбиває... Адже покинути носія теж означає смерть для паразита, а жити то хочеться обом...

Але незважаючи на чудову ідею, не обійшлося і без порції дьогтю і тут не лише мелодраматичні марення типу кохання та суперництва двох хлопців до однієї дівчини, причому один з них любить це тіло, а інший, треба думати, хробака всередині (цікаво, якщо хробака пересадити в мужика чи стару бабу — його кохання залишиться таким же палким? — я й кажу марення 😃. Сама Мандрівниця-Анні відносить себе до жінок, оскільки заявляє, що будь-якої миті, за бажання, може розсипатися на потомство число якому — мільйони. Тоді, якщо вона жінка, значить є чоловіки — вони для чого потрібні, якщо вона будь-якої миті за бажанням може розділитися на потомство? Далі саме потомство, за текстом, без носія не довго життєздатне, якщо «душі» так розмножуються — де вони беруть одночасно стільки носіїв? Як на своїй рідній планеті Вихід вони до цього еволюціонували? У природі все продумано і всі механізми пристосування відточені тисячами поколінь і мають свої причини-пояснення. Де вони тут? Я вже не говорю про логічно дуже слабкі описи жителів інших світів, у чиїх тілах довелося побувати нашій Мандрівниці. До речі, а де обґрунтування такого експансіоністського способу життя душ? Їм мало однієї планети, трьох, десяти? У чому їхня мета? Адже вони нічого не творять, де їх мислителі, філософія, совість нарешті?

До речі про совість. Я легко можу зрозуміти тезу душ, що з їхнім приходом на землі не стало воєн, жорстокості тощо, і що люди — жорстокі варвари, від яких душі вирішили рятувати Землю. Але здивування Мандрівниці, шок і звинувачення в садизмі, коли вона дізналася, що ті, хто вижив, з непереборною завзятістю, постійно намагаються виколупати хробака з носія, не зупиняючись перед загибеллю ні хробака ні носія.. А що могло бути інакше? Душі не допускають, що інші види всіма силами намагатимуться вижити? А перший епізод книги з полюванням на Мелані, а визнання Анні, що якщо носій не молодий чи з інших причин їм не підходить, то його не залишають дожити свій короткий у порівнянні з душами вік, а «утилізують» — це не жорстоко і не звірство? Її лише шматки душ, їхня блакитна кров на підлозі лікарні жахає? Загалом, десь тут у автора трапляється логічний прокол і подібні місця мене різко відвертали від книги, але потім знову ставало цікаво. Напевно, якби авторка весь твір витримала в ключі прозріння однієї з душ і її прагнення одуматися і дати можливість іншим теж жити своїм життям, я міг би поставити бал і вище. А «гуманізм» типу давайте їх витягувати і відправляти подалі в інші світи, щоби Землі дати ще 100-150 років спокою мені не зрозумілий, а далі то що? Тож, якщо трапиться продовження, я поки не планую його читати, оскільки перебуваю в сильних сумнівах, що автору вдасться його гарно написати, а не скотитися в чергову сагу про вампірів (якої я теж не читав і не збираюся🙂), хіба що знову фільм знімуть, і він мені сподобається...