Нікколо Макіавеллі «Державотворець»

Ну, не знаю. Якби це була перша книга в такому ключі, яку мені довелося прочитати, якби я не стикався із цим у повсякденному житті, по молодості ще не осмислив цього сам чи не подивився відповідні фільми, тоді, можливо, цей твір і викликав би у мене більше захоплення. А так мені не сподобалося, і нічого геніального я не побачив, хоча більшість із того, про що пише Макіавеллі, відповідає дійсності. Світ ниций і жорстокий.

Книга б мені припала до душі значно більше, якби автор дійсно розмірковував про природу влади взагалі та жорстокі способи її досягнення та збереження; так би мовити, намагався решті людей розкрити очі. Але цього тут немає. Так, вдумлива людина знайде, що почерпнути для себе в творі. Але автор не виступає на боці людства у спробі зняти йому завісу з очей. Навпаки, дійсно з цинізмом, відкинувши політкоректність та інші порожні сентенції Макіавеллі пише інструкцію своєму суверену, Державцю (а точніше Князю або, ще краще, місцевому князьку) з повчаннями про типи держав і способи захоплення та утримання влади. Книга не була призначена для мас, навпаки, вона цинічно і відкрито вчить правителя, як загнати людей у ​​стадо і керувати ним. При цьому автор чесно повідомляє про це на перших сторінках своєї роботи, гидким таким підлабузницьким тоном (у мене навіть виникли асоціації з піджатим хвостом):

«...Нехай Ваша Свiтлiсть поставиться до цього невеличкого подарунка з тим самим почуттям що й я; коли ви уважно прочитаєте цей твір, то переконаєтеся, що я маю палке бажання, щоб Ваша Світлість досягла тієї величі, яку обіцяла Вам фортуна i Ваші високі чесноти. І якщо з висоти свого становища Ваша Світлість інколи погляне донизу, то побачить, як мало заслуговую я на ті важкі й безперервні удари долі, що б’ють по мені...»

Так, книга правдива - справді правителі, володарі та "небесні намісники" так і чинять, плюючи на всіх інших. Але автор намагається допомагати їм у цьому. Автор перераховує всі доступні методи (так, окрім терору, є й інші), але в ключі, що для захоплення та збереження влади всі методи хороші, і метод слід обирати найбільш ефективний в конкретній ситуації. Тобто, якщо достатньо вирізати рід попереднього Володаря до сьомого коліна, то вирізати лише їх, якщо простіше дати народу певні послаблення у вигляді закону, то надати послаблення, а якщо ясно, що це не допоможе, і набагато ефективніше вирізати невдоволених - значить Державцю слід діяти саме так; якщо простіше пообіцяти, а потім кинути - значить так тому й бути. І тут же підводиться обґрунтування: а що? - всі так чинять, бо всі люди злі, підлі та схильні до обману. Дійсно, автор не вчить щемити народ як самоціль, автор вчить використовувати його по тихому та дійсно використовувати мирні методи, поки вони ефективніші. Але не з гуманізму, а просто тому, що як це не дивно, через закони та нормальні умови життя, емпіричним шляхом перевірено - можна досягти більш стійкого результату.

Зла і шкідлива книга. Влада як самоціль. Влада не може бути без війни. Якщо сусід ослаблений, не чекайте, поки він зміцниться, а прирощуйте свою державу поки є сприятливий шанс. Думаю, якби дійсно, як пишуть в деяких коментарях, це була "геніальна" книга - ми б не вилазили з війни; біль, кров і спустошення за свого суверена/володаря/державця. А саме так і було в часи Макіавеллі, і саме так до цих пір чинять москалі. Тирани мають надихатися цією книгою. І нарешті, ще кілька "геніальних" цитат:

...Коли ж Державець виступає з військом і під його рукою багато вояків, тоді, безумовно, треба не бентежитися славою жорстокого, бо без цього в війську зроду не буде ні єдності, ні готовності до дії.

...Тут треба зазначити, що ненависть породжується як добрими, так і лихими справами. Ось чому трапляється, як я вже казав, для збереження держави відходити від доброчесності. Адже якщо всі ті, хто тримає тебе при владі, — народ, солдати чи панство, — звикли до розбещеності, і тобі доводиться потурати їхнім примхам, задовольняти їх, то тоді добрі справи — вороги твої.

...багато хто думає, ніби розумний владар повинен при зручній нагоді хитро підбурювати проти себе ворогів, щоб, подолавши їх, ще більше прославитися.

І насамкінець про погляд автора на жінку:

...бо доля — це жінка, і якщо хочеш володіти нею, її треба бити й штовхати. І, як бачимо, таким людям вона частіше дається в руки, ніж тим, хто діє холодно. І нарешті, як жінка, доля ласкавіша до молодих, бо вони завзятіші, рішучіші і сміливіше борються з нею.

Читав колись російською і відгук давній, тож коли тепер шукав відповідні цитати рідною, кацапський переклад Г. Муравйової видався різкішим і вдалішім принаймні за більш помірний і м'який А. Перепаді. (При нагоді варто буде порівняти із іншими українськими перекладами).