Мак Рейнольдс «Expediter»

Хороше оповідання. Проблема планової економіки взагалі, і комуністичної зокрема, виходить у тому, що неможливо окремим чиновникам за всім встежити, все врахувати та передбачити (навіть якщо вони раптом хотітимуть стежити, враховувати та передбачати). Там, де у вільному ринку будь-який попит, будь-які ніші швидко закриваються заповзятливими людьми у пошуках вигоди, у плановій економіці на повірку виявляється, що особисто САМ, перший, повинен розбиратися в питанні такої дрібнички, як навіщо жінкам олівці для вій і чому їх за великі гроші контрабандою намагаються дістати з-за кордону, а власна економіка великої країни Трансбалканії їх не виробляє? І навіть перші місця у світі з виплавки чавуну та сталі нічого тут змінити не можуть: сфера послуг і побут народу, те що забезпечує комфорт і зручність життя, приречено залишатися на задвірках, та й сама сталь з чавуном, виплавлена ​​не за реальною потребою, а для галочки, поступається якістю закордонному «ворожому» буржуйському конкуренту.

Як тут не впасти в депресію і не засмучуватись місцевому самодержцю? Горбачов влаштував перебудову, котра призвела до краху комуністичної імперії, а Перший з цього оповідання зважився визначити в країні нову посаду «штовхача», який повинен буде свіжим незаангажованим поглядом визначити вузькі місця і, користуючись наданими широкими повноваженнями, усунути їх. Але як і в реальності, будь-яка спроба змінити штучно зібраний тоталітарний світ, що тримається на примусовому апараті, будь-яке вільнодумство і потурання, і в світі оповідання призводить до розвалу системи. Більше того, автор не обмежує себе лише тоталітарно-комуністичними системами, його штовхач приходить до висновку, що у БУДЬ-ЯКІЙ країні жити заважають і гальмують розвиток — уряд і бюрократія.

І чудовий фінальний мотив, який ниточкою вився через всю розповідь буквально з самого початку: безцеремонний грюкіт у двері посеред ночі, але врешті-решт він завжди знав, що колись це станеться...