Олександр Купрін «Вор»

На ділі вийшла вельми цікава розповідь, яка в легкій доступній формі оповідає про злодійське ремесло, його особливості та підвиди з ухилом у київську специфіку кінця ХIХ століття. Не можна сказати, що ця тема мене вже дуже цікавить, зате я тепер знаю, хто такий "маревіхер", чув у москальському шансоні, але лише тепер дізнався, що конкретно означає це слово 🙂. Завдяки ненав'язливому стилю автора читання виявилося несподівано цікавим і навіть пізнавальним, за що і ставлю такий бал. Особливо сподобалася іронія над популярними жалісливими і ліричними піснями про молодого хлопчиська-вора, якого судять злі дорослі судді і який тата вбив і маму зарізав... Інший висновок, який можна зробити, це те, що ніщо не нове під місяцем, і за сто з гаком років, що минули, не так уже й багато змінилося в злодійських прийомах (це ще в оповіданнях О'Генрі мене дивувало). Злодійський жаргон і зараз процвітає, спеціалізація злодіїв, наскільки я можу судити, теж не зазнала сильних змін. Одне лише, що злодійський кодекс, який шанували, як виявилося, ще за часів автора, у наш час теж відходить. Нема в наш час уже нічого святого, навіть злодійський кодекс...