Айзек Азімов «Silly Asses»

Дуже коротке, але при цьому дуже ємне оповідання, оповідання-застереження, яке як глас у пустелі - боюся так і не буде почуте. Адже навіть із тих, хто його читає, - не всі чують: адже автор не агітує за припинення будь-яких досліджень, зокрема ядерних, він закликає берегти планету, берегти життя, не гадити під себе. Адже в оповіданні не йдеться про експерименти з отримання енергії, вивчення ядерного синтезу чи будови речовини; що дає науці експеримент із величезного радіоактивного вибуху в сотні мегатон, противний самому принципу життя? І я солідарний, не може бути внесений до книги розум, який стільки сил витрачає на пошуки дедалі більш варварських, жахливіших і більш масових способів знищення собі подібних, розум, який не здатний зупинитися у своєму безумстві навіть перед повним знищенням власної планети. Яка вже тут книга? А порівняння з маленькою дитиною, яка ходить під себе, - це верх пересмикування - маленька дитина, яка це робить, робить це не гранатами, ба більше, така дитина іншій дитині навіть око палкою вибити не може, а щоб змогла, треба, щоб порозумнішала, і тут ми знову повертаємося назад: чи розумно це буде?

Під це оповідання у 2014 році дуже в тему прозвучали слова москальського пропогандона Кисельова про "ядерний попіл", на який йому, і подібним до нього на Московії, вистачить розуму перетворювати інші країни заради задоволення амбіцій, які вчергове збудилися, і в цій своїй браваді додумати, що стане із самою Московщиною, коли навколо буде лише попіл, - уже розуму й бракує, тільки ура-патріотичне схвалення.