Айзек Азімов «Brandon, Shea & Moore»

Два оповідання, які за часом написання (і що цікаво - за сюжетом) розділяє 20 років, перше з них, водночас, ще й є дебютним у молодого автора, ну а друге, звісно, це вже досить зріле перо. У цьому, крім усього іншого, і цікаво їх порівняти. Обидва оповідання, звісно, не є чимось унікальним або дуже захопливим, але сюжет доволі рівний і органічний, читати цікаво; тому мене дещо здивувала відносно низька середня оцінка. Навіть "У полоні у Вести", як перша проба пера автора, вельми не погане. Звісно, там є досить серйозні фантдопущення (мене, коли читав, теж дивувала рівна орбіта уламка і відсутність обертання як після катастрофи, так і під час надання прискорення - це ж технічно досить складне завдання навіть для конструкторів, а не те що просто пробуравити дірку для отримання реактивного ефекту), але як багато авторів можуть похвалитися настільки непоганим творчим стартом? Ну а сам час його написання? - 1939 рік. Адже я, поки читав, анітрохи б таким раннім його не датував, навпаки, воно виглядає досить сучасним (у багатьох пізніших творах, у мене викликали поблажливу посмішку прослуховування платівок, перфокарти або консервний ключ до банки, а ля "сніданок туриста"). Та й незважаючи на недоліки, порівняно з багатьма іншими фантастичними сюжетами, зокрема й пізнішого Азімова, мені це оповідання сподобалося, тож я трохи підтягнув оцінку до восьми.

Ну а оповідання «Річниця»? Так, воно теж не блищить інтригою чи унікальністю, але воно підкорило мене тим, наскільки органічно вписується в продовження до першого оповідання, окреме спасибі автору варто сказати тільки за те, що герої знову не полізли в космос і не обнишпорювали його металошукачами 🙂. А коли я дізнався який термін проліг між цими двома творами, то це ще більше мене вразило. Чесно кажучи, на вскидку, не зможу одразу назвати інший подібний приклад у малій формі і з таким розривом. Тут потрібно враховувати, що маються на увазі не оповідання з одного циклу, об'єднані спільними героями, а саме сюжетне переплетення та доповнення, автор фактично через 20 років дописав кінцівку до свого першого твору, та так, що обидва оповідання водночас залишилися повністю самостійними. Уже одне це потягнуло збільшення моєї оцінки.

І, до речі, автор не обмежився одним сюжетним доповненням, своє друге оповідання він, окрім усього, ще й вписав у цикл історій про супер Мультивак 🙂