Айзек Азімов «Lest We Remember»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фантастика/1, гуманітарна фантастика/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Америка Північна/1,
- Час: епоха новітньої культури (кінець XIX-XX ст./1)/1,
- Сюжетні ходи: винаходи та наукові дослідження/1, становлення, дорослішання героя/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: підліткова/1, молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Джон Хіс був молодим, мав непогану роботу і збирався одружитися. Єдине, що його турбувало, то це те, що він був за всіма мірками непримітною "середньою" людиною і він боявся, який вигляд матиме в очах своєї дівчини (а в недалекому майбутньому - дружини), коли з часом так нічого і не досягне, все життя залишаючись пересічним клерком, одним із багатьох, у «Квантум Фармасютикалз». І коли йому запропонували ввести ін'єкцію деінгібітора - експериментального препарату, що розблоковує можливості пам'яті, після недовгих роздумів - погодився...
Видання:
Відгуки:
Це перше оповідання Азімова, яке викликало у мені бажання поділитися своїм відгуком, і хоч я поки що не так багато читав цього автора, але мені здається, вже можу зробити деякі висновки. А саме, що Азімову, наприклад, до Шеклі все таки далеко, за всієї неоднозначності (для мене) творчості останнього. Взяти хоча б це досить непогане оповідання. Його головний герой, молодий чоловік, має непогану роботу, дівчину, з якою призначено день весілля... переймається усвідомленням власної пересічності й тим, що на своїй роботі він і за десяток років залишиться самим посереднім клерком, не досягнувши керівного становища, і не зможе похизуватися перед дружиною - ось він мовляв, керує компанією, відділом чи бодай чимось. Але дозвольте, всі ж не можуть бути героями - обов'язково має бути хтось, хто буде сидіти обабіч і плескати в долоні. Я вітаю наявність мети і докладання зусиль для її досягнення, прагнення рости над собою. Але молода людина обтяжується не цим - її просто наперед обтяжує передбачуваний результат, тут уже скоріше шлях до психолога - проглядається деякий розлад. Взяти хоча б читачів оповідання, чи багато з нас зациклюється на таких думках і ставить собі планку неодмінно вибитися у вершителі доль?
Тож, ідея оповідання непогана, вона навіть перегукується для мене із книжкою «Квіти для Елджерона» та з фільмом «Області темряви», але от опрацювання деталей усе підводить. Все виглядає дещо не життєво, не органічно на відміну від багатьох оповідань Шеклі. Я не можу уявити ні себе, ні будь-кого з моїх знайомих на місці героїв - вони поводяться неприродно й надумано.
Візьмемо інший аспект: герой, отримавши абсолютну пам'ять, абсолютно не переймається минулим, сконцентрувавши всі свої прагнення максимально швидко досягти максимально високого становища й принагідно показати всім кузькіну матір. Це все ж таки не є рисою позитивного героя, яким тут представлений Джон, - це ідеальне амплуа для злісного генія. Хоча, з іншого боку, наявність пам'яті ще не визначає наявність розуму...
Тож я, зізнатися, вагався між 7 і 8, оцінюючи це оповідання, і виставити 8 з натяжкою, зміг лише у порівнянні з іншими оповіданнями автора.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!