Айзек Азімов «The Talking Stone»

Це детективне оповідання із циклу про Вендела Урта я оцінив навіть на бал вище попереднього, хоча основні мінуси у них спільні: посередній передбачуваний сюжет, надмірно «блискучий» світило-детектив, який виглядає як деяка пародія на аналогічних детективів класичної літератури та «неправильні» герої, що не викликають співчуття, інтересу чи участі (у оповіданні про дзвіночки була ще абсурдна кінцівка). У цьому ж оповіданні є хоча б цікавий персонаж силіконій, який викликає симпатію і виявляє ознаки розумної істоти, але повноцінного контакту чомусь не вийшло. Натомість герої Азімова дивляться на нього, як на кумедне звірятко і не більше. Немає абсолютно ніяких позивів вивчити його внутрішній світ чи хоча б досліджувати цей дивовижний організм. В одному відгуку це навіть названо відсутністю політ-коректності, але ж тут не відношення до «афро-космонавта» чи групи якихось меншин, тут же наявність першої виявленого землянами не просто живої, але розумної істоти, та ще й не на основі вуглецю. Навіть сам автор пізніше напише у своїй післямові, що поставився до цього організму з недостатньою увагою, і якби писав оповідання заново, то виявив би до нього більше турботи. Тож герої якісь «неправильні» взагалі.

Далі головний герой на своєму форпосту приймає на обслуговування корабель, так би мовити «чорних» старателів, ламає його, внаслідок чого три людини гинуть страшною смертю, але діла нікому (у тому числі й самому герою) до цього немає, тому що вони поза законом (на якийсь момент героя відвідують сумніви, чи він зможе довести тезу про поза законом і тоді в нього прокидаються на коротку мить докори сумління, але ось у них на борту таки знайдено незареєстрований вантаж, а значить все гаразд, совість чиста — їх можна було вбивати). Я в шоці, дозвольте, я навіть не говорю про добро, гуманізм, презумпцію невинуватості і т.п., але, в Сонячній системі валяється купа всіляких каменюк, астероїдів, планет і планетоїдів, компанія старателів, назвемо їх так, знайшли каменюку з цінними копалинами і тепер тягне його на землю. Якби не вони, його могли б не виявити ще тисячу років. То що їх тепер обов'язково стріляти треба за це? Краще нехай валяється, головне щоб монополію уряду на хороше життя не було порушено? А як далеко по Азимову ця монополія має поширюватися у всесвіті?.. Я вже не говорю про силіконія, для якого ця каменюка була домом, і з чийого розумного боку подібні дії є вторгненням інопланетного розуму і зазіханням на батьківщину та вітчизну.

Іншими словами, у всесвіті автора як інші розумні істоти так і інші люди вбиваються однаково легко та безжально. Можна було б усе це принести в жертву якомусь оригінальному задуму чи детективному сюжету, але вже не перший твір а-ля детектив Азимова, який я прочитав, і можу тепер зробити висновок, що детективи, на жаль, не є сильною стороною автора... Тож єдиними позитивними моментами в оповіданні, що витягли оцінку, залишились мова та силіконій. А сюжет, детектив — на рівні творів для читачів юнацького віку, типу вау - цифри номера, яких бракує, залишилися на місці пробоїни від метеорита, і лише ас-детектив, що ніколи не залишав затишної шкаралупи свого будинку, може здогадатися подивитися ці цифри, наприклад, у митній декларації складеній напередодні...