Роберт Шеклі «The Game of X»

З тим, що книга слабко нагадує Шеклі, мабуть, погоджуся. Тим паче кумедною є проба автора себе в такому жанрі, так би мовити нова (або, краще, інша 🙂 грань таланту). І якщо не дивитися на книгу критично, а розглядати як пародію в стилі Бонда, то - досить прикольно. Думаю, автор і не претендував на серйозність, а якщо, так би мовити, "вслухатися" в гумор, то тут і відчувається рука Шеклі...

Початок, щоправда, сіренький (не більше семи) і справді виглядає як один із багатьох поганеньких шпигуноманських романчиків, але десь після першої третини відчувається вся несерйозність і пародійність автора, і з усвідомленням того, що автор і не претендував на добротний роман про шпиЙонів, змінюється і набір критеріїв оцінки, читати стає цікавіше, а головне веселіше. Безглузді проколи невдалого простачка агента-початківця починають всерйоз посміхати. Тут і проблеми катера з танковим мотором, і бажання взяти на "понт" маститого агента тощо.

Особливо мені сподобалася сцена з літаком, я навіть перейнявся проблемами героя, почав вживатися в його роль. Ситуація, коли всі просто впевнені, що ви ас-пілот і від вашого вміння керувати літаком залежить порятунок вас і ваших товаришів, просто неперевершена: і як же ж його підняти? Що я там у книжках читав і в кіно бачив?)). У всякому разі, по-любому краще (адекватніше) Обміну розумів чи численних Жертв 😉.