Олександр Дюма (батько) «Граф Монте-Крісто»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Олександр Дюма (батько)Мова оригіналу: французька
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- трилер/1, пригодницький, авантюрний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Європа/1,
- Час: епоха просвітництва (з XVII ст. по XX ст.)/1,
- Сюжетні ходи: зрада/1, любовна лінія, трикутник/1, помста/1, становлення, дорослішання героя/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Перед вами історія Едмона Дантеса, у віці біля 20 років, здавалось, йому посміхалась доля: будучи ще таким юним він мав стати капітаном торгового судна, з власником якого був у гарних стосунках, а вдома його чекала кохана красуня Мерседес, із якою він мав невдовзі одружитись. Натомість, мало не з весілля, підступи і наклеп його заздрісників приводять Дантеса у підвали тюрми замку на острові Іф, де він пробуде довгі роки. Чудом звільнившись він здобуває собі титул графа Монте-Крісто і решту свого життя прагне присвятити помсті...
Нагороди:
«200 найкращих книг за версією BBC» (44).
Примітки:
До написання роману причетний також французький романіст Огюст Маке, проте його внесок у твір до цих пір викликає дискусії, чи є він повноцінним співавтором. Як би не було, але на обкладинках книг переважно значиться лише Дюма.
Перша публікація роману відбулась в журналі «Journal des Debats» з 28.08.1844 р. по 15.01.1846 р. Сюжет роману частково натхненний розповіддю про реальну подію, "Діамант та помста", опубліковану у 1838 році в "Мемуарах з архівів поліції", більша частина яких була написана письменником Етьєн-Леоном де Ламот-Лангоном на основі нотаток Жака Пеше, архіваріуса Префектури поліції.
Пеше розповів історію шевця П’єра Піко, який жив у Німі в 1807 році, був заручений з багатою жінкою, коли троє заздрісних друзів (Лупіан, Соларі і Шобар) наклепом звинуватили його в шпигунстві на користь Англії під час воєн між Францією та Англією. Піко був поміщений під арешт у форті Фенестрелле, де він був слугою в багатого італійського священнослужителя. Коли священник помер, він залишив свої статки Піко, до якого почав ставився як до сина. Надалі Піко витратив роки на те, щоб помститися трьом чоловікам, відповідальним за його нещастя. Першого він зарізав кинджалом, на якому було надруковано «Номер один», потім отруїв другого. Найжорстокіша помста чекала Лупіана, з яким після двох років безплідного очікування була вимушена одружитись наречена Франсуа. Сина Лупіана він заманив у злочин, а його доньку — у проституцію, нарешті зарізав і самого Лупіана.
В іншій із історій Пеше описує отруєння в родині, що, ймовірно, могло послужити моделлю для розділу про вбивства в родині Вільфор. У вступі до видання Pleiade згадуються інші джерела з реального життя: чоловік на ім’я абат Фаріа існував, був ув’язнений, але не помер у в’язниці, він помер у 1819 році і нікому не залишив великої спадщини. Що стосується Дантеса, то його доля суттєво відрізняється від його прототипа із розповіді Пеше. О. Дюма у своїх мандрах споглядав і в'язницю замку Іф, і острів контрабандистів Монте-крісто.
У роману є продовжувачі і наслідувачі з числа інших авторів.
Схожі твори:
- Етель Войнич Овід / The Gadfly (несподіване багатство і помста)
Видання:
Відгуки:
Колись, читаючи підлітком, - я був у захваті. Мене вразили і запам'ятались несправедливий наклеп і крах перспектив молодого героя, романтичне ім'я його втраченої нареченої - Мерседес; довгі митарства у підземеллях, таємний хід між камерами, примарні скарби і ризикована несподівана втеча із підміною померлого, а в кінці холодна прорахована помста. Тепер, побачивши гарне видання вже українською, захотів перечитати і запропонувати дітям. Виявилося, що враження відносно юності трохи зблякли, як і оцінка, але все одно це гарна книга, достойна щоб її прочитати.
Головний герой - моряк Едмон Дантес, що пізніше виступає під кількома іншими личинами, зокрема і як граф Монте-Крісто. Сам твір у моєму сприйнятті розбивається на дві окремі нерівні частини: перебування у в'язниці і втеча з неї та помста. В дитинстві частина про помсту здавалася захопливою, а про ув'язнення трохи скучною. Тепер же обидві читав із однаковим задоволенням. Взагалі саме помста виступає головним мотивом твору. У християнстві помста засуджується, натомість вітається прощення, але важко засудити героя твору, після того як він втратив всі перспективи молодості - кар'єра, щире кохання, навіть батька, а натомість мусив 14 років гнити запроторений за наклепом у в'язницю, що він, втративши все дороге йому на цьому світі, ціллю решти свого життя постановив помсту. Йому щиро співпереживаєш. Проте вірно і те, що врешті-решт помста не приносить йому ні задоволення, ні щастя. Але ж зло мусить бути покаране! Інакше, якщо за ним увесь світ буде спостерігати висловлюючи лише глибоке занепокоєння і рахуючи власні гроші, непокаране зло буде стрімко розростатися ризикуючи перетекти у чергову навалу злобних орків на країну хліборобів...
Із подивом взнав, що виявляється Дюма в основу свого твору поклав реальні події, про які довідався з архівів паризької поліції. До цього фабулу твору вважав блискучою фантазією автора. Правда доля реальних прототипів все таки суттєво відрізняється від роману. Хоча мали місце і зрада друзів, і втрачене кохання, ув'язнення, навіть друг по камері, що приніс герою секрет скарбів, не говорячи вже про помсту. Проте, при дорослому прочитанні, виявилися риси, що грали на пониження оцінки, хоча залишалися непоміченими, коли я підлітком читав першого разу. Як от вживання наркотичних речовин. Часто сцени, де всі захоплюються чи стелються перед графом у безмежній вдячності, виглядають відверто награними і занадто пафосними, навіть як на той час. Не зовсім правдоподібною виглядає і молода закохана дівчина яка лиш одна переймається проблемами паралізованого діда і т.п.
Спочатку герою співпереживаєш, але перетворившись з моряка і в'язня на графа, герой смітить грошима, легко вмішується у долі інших людей (помимо помсти), приміряючи на себе мало не роль бога. Він грає долями інших людей мало не як режисер у театрі. Це і Гайде, яку він викупив для своєї помсти, хоч і ніби любить як дочку, але привселюдно називає своєю рабинею (з огляду на її походження, міг би сміло називати її східною принцесою, яку визволив із рабства). І керуючий справами графа - Бертуччо, якого він проти волі змушує виконувати обов'язки там де йому особисто важко і неприємно. Ще один раб із відрізаним язиком Алі, перед тим як визволити його, граф чекав поки дійде справа до його німоти. Герой забуває що сам він простий моряк, такий же як і інші прості люди, що його оточують і вимушені виконувати його примхи і забаганки, бо він розбагатів. А чим вони гірші, чому вони мають стелитися перед ним, бо їх не зрадили і вони не провели безпідставно 14 років у тюрмі, чи просто їм не пощастило і на них не пролився дощ із коштовностей? Це трохи виглядає аморально. До того ж свою помсту він легко простирає далі і на людей які особисто йому нічого не зробили - та ж Валентина де Вільфор мала б загинути, якби любий графу Максиміліан не признався йому в своєму коханні до неї. А нащо було місяць третирувати Максиміліана, замість того щоб одразу повідомити йому радісну звістку? Все це робить героя самого не таким уже позитивним.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!