Іван Франко ««Не покидай мене, пекучий болю…»»

У автора мені подобаються ліричні вірші, філософські ж або патріотичні, особливо раннього періоду, не викликають особливих почуттів або ж викликають нерозуміння. Отак і тут «Не покидай мене, пекучий болю...» — це якийсь мазохізм. При цьому автор не політик, не багатій, не магнат — що користі бідним і голодним від його, авторських, дум, що користі, якщо авторові болить від цих дум? Крім заклику, щоб його не відпускав біль від людської печалі та проблем народу, автор відразу закликає, щоб його не відвідувала ні на мить думка про своє щастя. Франку тут немає ще й тридцяти, і в цей період активної побудови власного щастя та сім'ї він зайнятий такими думками... Але в пізніших, і більш ліричних своїх творах він, мабуть, пошкодував про те, що свого часу не зумів поєднати у собі думи не лише про громадське, але й про власне.