Тарас Шевченко «Тополя»

Красивий ліричний твір у дусі народних пісень та повір'їв, по суті, у дусі й самого раннього Шевченка. Дуже нагадує народну творчість, а порушена популярна на той час тема, розроблялася і у фольклорі, і в інших українських письменників тієї епохи. Молода, гарна, чорноброва чекає на свого коханого з далеких мандрів. Де він, що з ним, чи живий, чи не забув? Дівчина звертається до ворожки, цей український персонаж, вона ж не просто як російська "гадалка", вона ще й трошки чаклунка та зілля варить. Одне з таких зіль вона і пропонує дівчині.

Часто така дівчина, та й у того ж Шевченка у схожій баладі «Причинна», ще й бідна сирота, але не тут. Тут у героїні є як мінімум мати. І вона сватає героїню за старого та багатого. Теж, в принципі, робить як вважає краще для доньки, не розуміє всієї сили доччиної любові. І не залишається дівчині іншого, як виконати рецепт ворожки: піти вночі вмитися водою біля криниці, випити ковток зілля і бігти на місце, де з милим прощалася. Там зробити ще ковток, і якщо живий її козак ще - тут же прибуде, а ні — то слід третій ковток зробити. В принципі стара все зробила, як дівчина просила, і з її боку обману чи підлості - ніякої. Інша річ, які сили їй у цьому допомагали, адже є там ще нюанс, характерний для народної творчості: наказувала ворожка дівчині, поки та все виконуватиме, — ні в якому разі не хреститься, інакше все нанівець буде. Ось так.