Роджер Желязни «Кров Амбера»

Доволі цікавий фентезійний детектив попередньої частини змінюється тим, що його герой Мерлін все більше грузне в незрозуміло яких інтригах. А автор, створивши світ Амбера в першій пенталогії і так з нечіткими межами, тут ще більш вільно їх порушує на догоду своїй розповіді. Мені такий прийом не сильно імпонує. Я маю на увазі наприклад карти. В історії Корвіна це була доволі рідкість, їх намалював Дворкін нащадкам Оберона і вони ними дорожили, їх була кінечна кількість колод. Те, що ще хтось зміг намалювати карту розглядалось як виключення. Тут же цих карт незрозуміло скільки і незрозуміло чого чи кого, малювати їх можуть хто не попади. Небезпеку Амберу раніше могли чинити або самі амберити і лише королівської крові, або двори Хаосу. Тепер до них виявляється можуть долучатися незрозуміло які колдуни, звичайні найманці із ватагами і навіть штучно створені поробки за типом Колеса-Привида (і назва у нього якась не оковирна, чи переклад..). Між полярними Амбером і Хаосом виникає якась могутня вежа Чотирьох світів і т.п.

Я розумію і легко приймаю, що герой Мерліна, на відміну від свого батька Корвіна, не покладається на меч, а надає перевагу магії. На те він і маг. Але з якого дива він надає перевагу переміщенню тінями пішки?? Вспоминаючи карколомні і тривалі аналогічні переміщення його батька, то верхи, то на автомобілі, невже це все можна було проробити на своїх двох?? Вперше, в світі Амбера ми виходимо з палацу і прогулюємось містом, заходимо в доки... Мерлін вчився у одній із тіней великого Амбера - Землі, невже після цього можна повірити, що в самому Амбері все має лишатися таким архаїчно середньовічним? Сам, будучи комп'ютерним інженером, герой нічого не прагне змінити, окрім незрозумілого КолесоПривида? Тим паче, із розмов у мене склалося враження що відвідувати інші тіні, в т.ч. Землю могли і інші жителі Амбера, не лише королівська знать, як це все може поєднуватись? Ба навіть елементарне: в трущобах Амбера кожної ночі когось грабують чи вбивають, а королівська влада навіть освітлення там зорганізувати не може. На весь Амбер, здається, є лише дві марки вина: Бейлевське елітне і "сеча Бейля", яке п'ють всі інші крім еліти. Якось це все важко у мене поєднується із статусом Амбера - міста над світами.

Виходячи з опису подій, не скажеш, що твір тяжіє до підліткової літератури (тут автор навіть примудрився впхати брудну сценку на підмостках якоїсь із забігайлівок), але сама інтрига, як і манера поведінки героя таки тяжіють. Інакше для дорослої поведінки герой веде себе здебільшого тупо. Читач слідкує за ним часто за принципом: "та ж не ходи туди, або не роби так - дадуть по голові" - пішов, зробив - дали; ясно ж, що не можна цій персоні довіряти/говорити - буде погано, герою - не ясно. Інтриги - ніякої, по типу не влазь - заб'є, вліз - забило... Що вже говорити про те, що його найліпший друг кілька раз намагався його вбити, вбив його родича, кидав гранату в нього і його сімейку, а він продовжує з ним цяцькатися і довірятись? Добила сцена обміну інформацією, коли герой вибовтує все, натомість у відповідь не отримує майже нічого і все це з дуже поважною, зарозумілою миною.

Отож не дивно, що все це разом не добавило мені задоволення від читання, більше того - місяць тому прочитав, а вже й не вспомню толком, про що там йшлося. Ось, мало не забув наскільки мене здивувала (в поганому сенсі) кінцівка, коли герой потрапляє в якусь маячню, навіяну автору Алісою Л. Керрола.