Стівен Кінг «Вовки Кальї»

Я, коли читав ще першу частину цього темного циклу, очікував, що тільки вступний роман найважчий, далі піде динамічніше і цікавіше. І певні передумови для цього були. Але ось уже 5-й роман... і я вже починаю схилятися, що чим далі тим сумніше. Гадостей менше не стає, багато води, ідей свіжих немає (я про Вежу та її всесвіт), все скучно, гидко і через це нудно і не цікаво. Більше того, перший роман був найкоротший, далі від роману до роману обсяг лише зростав, причому далеко не за рахунок основної історії.

Письменник ще у вступі сказав, що хоче написати фентезійний вестерн. І це чудово. Ідея паралельних всесвітів закручених довкола вежі, на якій вони тримаються, самотній вовк Роланд, що вирушає на її пошуки, щоб виправити те, що поламалося, і спасти всесвіт - теж цікаво. Або навіть ідея Вовків Кальї — темний Тандерклеп, чиї породження раз у покоління приходять у Калью за своїм страшним жнивом — половині всіх дітей-близнюків (привіт Мордору та Володарю кілець) — теж чудово. Але навіщо тут з'являються вампіри та ходячи мерці? Для вестерну ідей не вистачало? Які такі «таємні хайвеї», як вони стосуються місії Роланда та компанії? Навіщо тут стібатися з релігії? А що це ще за Багряний король маячить у тексті, його як запхати у вестерн, як Смарагдове місто і злого Гудвіна в попередній частині? Автор що, вирішив затягти у сюжет усі свої дитячі фетиші?

Власне вся дія роману, що відноситься до нашого ка-тету розгортається на останніх кількох десятках сторінок. Більше третини ж твору можна абсолютно безболісно для історії Темної вежі викинути, і цей викинутий текст не ніс би жодної інтриги, жодної динаміки, не розкривав би жодних нюансів чи характерів основних героїв. Ну хотів би автор написати історію братів Гітлерів - присвяти їм окремий цикл чи роман - цікаво кому як вони кістки ламають та хрести на лобах вирізають — та й нехай читають; мені для темної вежі навіщо це? Або отець Каллаген, адже йому навіть є окремий роман, навіщо його ще тут переказувати, щоб розкрутити читача на іншу свою книгу?

Як мінімум з середини розповіді ми вже здогадуємося хто такі «вовки», більш того - і герої це напевно знають, але в слух не говорять. Це як у поганому детективі, розумний слідчий почув щось по телефону, що для глядача залишилося не досяжним, а йому дозволяє знайти лиходія, глядачеві ж залишається лише плескати в долоні, який він розумний. Але це дуже дешевий трюк, який пахне неповагою до свого глядача/читача. І зрадник також інтриги не містить. Натомість автор так і не знайшов місця у своєму романі, щоб пояснити, а чому власне в Кальї більшість дітей - близнюки, чому така зміна норми? А робот Енді, що косить під тупого добрячка, і щоразу попереджає про прихід вовків — навіщо? А в чому сенс зради, що такого нового може запропонувати вовкам зрадник?

Безглуздо.

Фінальна сцена містить вівтар, куди належить принести в жертву одного з персонажів, і викликає одне велике питання: як легко виходить ка-тету Роланда рознести вовків, особливо вже знаючи хто такі ці вовки, знаючи якою зброєю вони володіють, і все це з древніх револьверів з нескінченним боєзапасом? До речі про нескінченний боєзапас, за рівнем гидоти і мерзоти, що із задоволенням і щедро автор вивалює на свого читача, цей роман явно з категорії лише для дорослих, але по секрету вам скажу про ще одну знахідку автора — це гаманець, де завжди буде трохи грошей. А це ж історія вже з іншої вікової групи, це ж звідти звідки Багряний король, Смарагдовий замок, паровозик чух-чух-чух та інші чарівні речі - із казок для дітей.

І, чесно, я не розумію фанатів. Якщо перші частини хоча й було гидко читати через весь цей бруд, кров, але хоч цікаво за сюжетом, то тут сюжет уже зійшов до рівня дитячої казки. Це десь між 5 і 6, і то якщо наприкінці в цій Вежі щось буде, а не Багряний король на горщику та з пустушкою (ой відчуваю кінцівка ще розчарує...), інакше й 6 — жорсткий перебір.

І останнє, що мене відверто таки дратувало, але це вже більше, напевно, до перекладача. Це слово «Ага». Я не знаю де так говорять, навіть щодо дитячого садка не впевнений. Можна сказати «так, «добре», «ладно», «зрозумів», «звичайно», «замітано», «ОК» і ще з десяток варіантів, якщо не більше. Але скрізь у моїй книзі стояло це «Ага»: — Ну що, Роланде, ідемо бити вовків, АГА? — Ага...