Стівен Кінг «Пісня Сюзанни»

О Сюзанна-Мія, бідолашна дівчинко моя,

Ти була роздвоєна, а тепер розтроєна

Тра-ля-ля-ля-ля-ля

Тобто Кам - камала - кам, калалала - лям!

Для мене читання цієї епопеї поступово перетворюється у щось виду «миші плакали-кололись, але продовжували жерти кактус». Не отримую жодним чином ніякого задоволення. Та й із самого початку, ще зі Стрілка, плювався на брутальний стиль автора, але вже прочитано передостанню книгу циклу, невже я таки не вкушу останнього розчарування кінцівкою, зупинюся за крок до вежі? — Ні, кактусе, тримайся!

Складається враження, що списався наш Король і толочить воду в ступі, і переливає з пустого в порожнє. Нових ідей - нуль, знову роздвоєння, знову перестрілка з вже переможеними бандитами (хоча сама сцена ефектної появи Роланда і Едді з наступною пальбою, хоч якось скрашує загальну нудьгу), знову безглузді діалоги Сюзанни у власному мозку на десятки сторінок, знову кінцівка в стилі - а ну бігом біжіть купувати мою наступну книгу, знову ми ні на крок не наблизилися до вежі. А ідея Багряного Короля? Я вже почав було подумувати, коли в оповіді з'явилася книга самого Кінга Салимове Лігво, що це саме він той Король, який чекатиме нас у тій вежі, до якої ми так безуспішно йдемо далеко не першу тисячу сторінок. Ет ні, ця частина - те ще зібрання маразму по частині логіки, але наші герої опинившись у нашому світі заїжджають до автора на чай, чия фантазія як би їх і повинна була породити... Звичайно несподіваний хід, я так навіть і не вирішив досі, як до нього повинно ставитися.

Та автор пройшовся по своєму читачеві вишукано так за повною програмою. Він і про свою аварію не забув впом'янути, і прорекламувати купу інших своїх творів, і про те, що йому сниться і як він це записує, і навіть про те з яких окремо сюжетів він зібрав весь цей цикл, встиг розповісти. Хоча остання частина, де автор у вигляді щоденника розписує весь підспідок створення циклу про Роланда, зізнатися, була для мене, напевно, найцікавішою «піснею» зі всієї Сюзанни. Але ж я то відкривав цю книгу не заради цього, а заради історії з Вежею, ні?

І навіть Джейк встиг мене тут розчарувати, малолітній нібито стрілець, як справжній затятий бандит мало не вбив бідного таксиста зі свого пістолета, за те лиш, що вони з Ишем виринули з паралельного світу на проїжджій частині якраз перед капотом таксі, що рухалося...