Роджер Желязни «Лицар Тіней»

Ще читаючи попередні частини походеньок Мерліна задавався питанням, а чому власне він так прикипів саме до Амбера? Його мати і зараз у Дворах Хаоса, вся його рідня там, він там виріс; з Амбером його пов'язує лише батько, якого він бачив від сили кілька раз, та й то за межами королівства. І тепер, кожного разу повертаючись з пригод, Мерлін завертає до своєї кімнати в палаці Амбера, чому ні разу до Хаоса? Він радиться з Рендомом, його дружиною, своїми амберськими тітками, Люком, що надцять раз намагався його вбити, товаришем батька - юристом із Землі, але ні разу із своєю матір'ю Дарою із Хаосу. Тут нема ніякого перекосу? При чому ось навіть у цій частині, короля Амбера він ні в що не ставить, завжди знаходячи якусь відмазку, щоб нічого йому не пояснити. Сам же лазить його палацом як справжній володар.

Ми знаємо з книг про Корвіна, що спочатку був Хаос, з якого прийшов Дворкін із якимись камінцем долі і намалював первісний лабіринт, із якого і пішов Амбер. Теж таке собі пояснення, але нехай. Далі за легендою Лабіринт можна було порушити пролиттям на нього амберської крові. І ось у цій частині ми взнаємо, що цих ламаних-переламаних лабіринтів у тінях "першого порядку" - ще мама не тужи. Саме ними отримують посвячення різні чаклуни і чаклунки, і ось подібний лабіринт і зробив із Джулії мага. Отакої, а раніше хто ступав на лабіринт не маючи потрібної крові - гинув. Ба більше, так загинув і сам Оберон, відновлюючи зламаний Лабіринт, тобто зламаний лабіринт ніс небезпеку навіть самОму королю із сАмою королівською кровью. А тут просто необхідно йти не по лініях, а між ними, всього і справ то, як просто, а в кінці, в нагороду, вас чекає Сила?.

Коротше, не люблю, як трохи автори у своїх творах перестають дружити з логікою навіть у масштабах видуманих власних світів. Вам цього мало, ви скучили за психоделічними подорожами тінями? Ось, будь ласка, в Лицарі Тіней ви потрапляєте МІЖ тінями і разом з героєм шукаєте виходу, а протистояти вам будуть породження хаосу і порядку, чиї матриці-втілення були зчитані при проходженні відповідних ініціацій і запам'ятовані вищими сутностями про запас. Ви думали Дворкін, Оберон, відповідні герої Хаосу, створюючи Лабіринти і світи, проходячи ініціацію тим чи іншим, правлять світом? А дзуськи! Не лише незрозуміле Колесо-привид тут має свідомість.

Але далі автор розходиться ще масштабніше і його фантоми хочуть попити Мерлінової крові, в буквальному сенсі. Ви вже відчули, що Бранд з Хронік Корвіна теж, можливо, не був закінченим плохішем? Його просто Джасра підманула на слизьке і він пройшов ініціацію у вежі Чотирьох світів, саме це відібрало у нього останні гальма із думкою про ближнього, лишилась лише жага володарювання. А тепер Мерлін добровільно дає фантому свого нелюбого братика Юрта присмоктатися до своєї крові ?, постійно при цьому очікуючи від нього підлянки в спину. А що далі, чому фантомів так мало? Нас ще може очікувати атака клонів - вперед джадаї, тобто натовп Бенедиктів проти аналогічно натовпу Борелів? Ну чому автор не додумався до такого в фіналі першого п'ятикнижжя, чому вищі сили не підтримали свої армії такими можливостями? Зате в цій частині Мерлін змушений був мати зносини із своєю сплячою тіткою, на вимогу Лабіринту. Інакше він відмовився їх відпускати. Це що, Лабіринт страждає на вуаєризм, проявляє такий збочений гумор, чи Желязни готував грунт для наступної пенталогії а-ля "Внучка Корвіна, дочка Мерліна"? Ну таке, 6/10.