Стівен Кінг «Темна вежа»

http://whatsread.pp.ua/work/2100

А ось мене ця книга зовсім не розчарувала (чого не скажеш про весь цикл - напочатку я чекав від нього більшого). Просто я встиг розчаруватися раніше і саме цю книгу вже домучував, щоби розпрощатися з усім циклом остаточно. Домучував я її, треба сказати, як рідко яку — читання в мене зайняло понад півроку. Раніше я думав, що мені подобається Кінг, хоч я і не перетравлюю його брудний, матірний стиль, але інтригували його сюжети. Тепер же, після цього циклу, я схильний вважати його переоціненим, таким, що не поважає свого читача і до улюблених я його вже не віднесу. Якщо в попередніх книгах циклу, незважаючи ні на що, проглядалася якась ідея, яка інтригувала мене як читача, наприклад «Стрілець» — початок шляху, останній герой у битві із силами зла за порятунок світу, світ похмурий, але він такий, треба лиш досягти Темної вежі. У нього там була навіть ідея нескінченної вкладеності всесвітів один в одного (хоч який проблиск глибини). У другій частині історія продовжується, формується «ка-тет», Роланд витягує собі супутників, хоч вони й дивні для його мети, якісь двері на піску, хто їх там накидав.., ну та гаразд, ідея є, можливо далі буде розгадка.

Далі були цікаві сюжети з поїздом, інтригувала концепція променів та їхніх стражів на зразок стародавнього рукотворного ведмедя Шардика — очікувалася розв'язка, яка б пояснювала все це розмаїття технологічних артефактів, рясно розкиданих по локаціях. Адже хтось колись їх мав зробити? Побудувати вежу, нарешті запустити промені, поставити біомеханічних охоронців, створити двері? Далі був тупо флешбек у юність Роланда, хоч сам по собі й цікавий, але грубо розриваючий історію про похід до вежі, а наприкінці пішов взагалі маразм про дівчинку Еллі та Смарагдове місто Ф. Баума. У наступній частині маразм міцніє, води стає більше, книги товстіші, з'являються вампіри, ходячи мерці, «таємні хайвеї», Гудвіна і дівчинку Еллі заміняє Багряний король..; та є хоч якась ідея про вовків у прив'язці до сюжету. А вже в «Пісні про Сюзанну» маестро Кінг дає собі волю, наплодивши води на величезний обсяг і ввівши себе в якості персонажу книги; займається саморекламою своїх книг, аварією, власним пияцтвом — аби чим, лиш би не Вежею.

І ось фінальна книга в якій тупо злиті всі ідеї, герої-антагоністи гинуть як солдатики в дитячому іграшковому бою, той же Дандело, несподівано виникнувши, доставив Роланду більше проблем ніж таємнича та інтригуюча людина у чорному... Мордред, це що було, ще один персонаж навіяний Володарем кілець? Стільки води товкти довкола нього і так його бездарно злити? А Багряний король на балконі у вежі, що за дитячий белькіт? На горщику сидів король, під горщиком записка: "Не підходьте близько!" Де його люди, військо, таємна служба? А в чому сенс зруйнувати весь світ і себе в ньому, тоді що? А дитя двох батьків і півтори матерів? Це як треба не поважати свого читача? Хоча читач то видно і радий копатися в цих дитячих казкових сюжетах щедро присмачених брутальщиною.

Але закільцьована кінцівка, до речі, ще не погана, теж, звичайно безглузда, але ж крім короля на вершині вежі нас могло чекати і не таке. Ну, наприклад, як вам було б знайти там сплячу принцесу, яку, звичайно, розбудить поцілунок стрільця нашого Роланда, а далі світ урятований і жили довго та щасливо? 😃. Але мені, чесно, легше (і зрозуміліше) повірити в голку кощія, яка десь у скрині, в яйці, ніж в те, що тут так наплодив автор. Сам автор зневажливо критикує читача, якщо він читає заради кінцівки і навіть робить такий несподіваний хід, як заклик закінчити тут, на відносно позитивній ноті, і не читати далі, він бо, бачите, по закінченні семи товстезних томів епопеї, не зміг придумати нічого кращого за: "не подобається - не читайте". Що у всьому цьому знаходять шанувальники, я не розумію, реально шкода витраченого часу...