Говард Лавкрафт «Шепіт у пітьмі»

«Шепіт у пітьмі» - звучить зловіще і так "по Лавкрафтовськи" інтригуючи. Признатися першу половину твору думав, що то про тихі невиразні голоси прибульців у лісі. А виявилось, що то про шепіт Ейкелі у пітьми власної домівки. Твір відносять до характерних і кращих зразків творчості автора, включають в п'ятірку чи навіть трійку кращих (на рівні з «Поклик Ктулху», «У горах божевілля» та «Морок над Інсмутом»).

Але, не скажу що читати було зовсім нецікаво, але припускаю, підлітком воно б мене могло вразити на бал-два більше. Я ж почав читати автора маючи уже власних підлітків, тож ще жоден його твір не заставив мене відчути той позамежний жах, що неможливо описати словами, навіть близько. Колись я переглядав фільм «Ковбої проти прибульців» - звичайно ще той треш, але так і було задумано, тому навіть прикольно. Тоді як тут трешовість переливає через край, а автор продовжує серйозним тоном наганяти саспенса і підводити науковий базис під дії героїв описуючи крабовидних прибульців грибної природи які мають механізми фотосинтезу, але полюбляють жити у пітьмі, тисячі років непомітно присутні на Землі заради розробки корисних копалин і жодного прикладу техніки, самостійно переміщуються між світами і в космосі за допомогою власних крилець; у них неймовірний рівень науки, але вони тижнями безуспішно протистоять якомусь стариганю з дробовиком і собаками несучи непоправні втрати (!); при цьому їхні тіла голі, не фіксуються на фотоплівку і за кілька годин після смерті зникають. Якась там повінь винесла тіла не одного загиблого прибульця про людські очі, всі їх бачили, дивувались, та ніхто не йняв віри бо - дивитись про фотоплівку і зникають. Ну і т.д.

До цього ще слід додати неймовірно нерозумну поведінку головних героїв, що переписуються між собою. Один пише, що йому загрожує небезпека і він вже не жилець, але переїхати він не може, хоч і має куди, бо на цих пагорбах він прожив своє життя. Інший так і не спромігся приїхати, щоб захистити друга і навіть силою забрати його від небезпеки. І кидає все і їде туди, коли все говорить про те, що найгірше вже відбулося. "Таїни" світобудови та подорожі мізків у баночках мене теж не зачепили. Тож для підлітка - можливо 8, як на мене тепер - 6.