Френк Герберт «Дюна»

Ось і для мене настав час збагнути Дюну. Син письменника у передмові порівнює працю батька Дюну, її значення для НФ, зі значенням Володаря перснів для фентезі. Ну що ж, поглянемо.

Від самого початку, перше, що спадає на думку, так це те, що у всесвіті Дюни повстання машин, або скоріше людей проти машин здійснилося задовго до термінатора. Хоча логічність всесвіту для мене залишається під сумнівом. Ця середньовічна архаїчність у відносинах, якісь ордени, сестри Гнесcерит, класова система, імператор, гостра нестача води на найбагатшій планеті всесвіту — все це в сучасній реальності виглядає дивно, а для часів космічної імперії, то і тим більше не вселяє відчуття правдивості. До речі, окрім термінатора опис пейзажів Арракіса мені нагадав пустельний світ планети перших Зоряних війн. А початок книги - процедуру ініціації в якій-небудь РПГ-грі: персонаж обходить фахівців, отримує вступну; не вистачає лише розподілу навичок. Провантаженість політикою можу ще порівняти з потугами Сапковського у Відьмаку: суміш інтриг, які плів тамтешній відьомський орден плюс робота спецслужб і власні плани великих домів, тобто їхніх королів, для мене виглядає як тутешній орден Бене Гнесcеріт плюс імператор і власні великі доми. Отож, читаючи Дюну, в мене майнула думка: ось звідки пан міг почерпнути свої ідеї. Щоправда, результат і там і тут не викликав у мене відчутного інтересу.

Далі стає очевидним вплив на твір ісламської культури, ніби автор якщо і не сам її представник, то, як мінімум, достатньо добре із нею знайомий. До цього книг із середовища ісламських авторів я не читав, так що був певний інтерес, але поступово я дійшов висновку, що рідна європейсько-християнська все-таки мені ближча.

Книга багатьма називається філософською, глибокою, багатоплановою; про це ж пише і Браян Герберт у своїй передмові. Відносним побічним мірилом глибини тієї чи іншої книги для мене часто є можливість і бажання її цитувати, не переказувати, а саме цитувати в режимі афоризмів. У деяких відгуках теж пишуть про можливість таких цитат із Дюни, але чомусь практично не наводять жодної. У цьому ключі першими згадуються підзаголовки окремих розділів, оформлені як цитати книг принцеси Ірулан. Причому самі по собі ці підзаголовки книгу прикрашають і такий авторський прийом мені сподобався, але вони псевдофілософські і у них немає необхідної глибини. Я часто люблю виписувати такі цитати (наприклад, у Орвела тощо), але тут я не зможу навести жодної. Можливо, тут заслуга ще й перекладача, але в мене склалося враження, що тут їх просто немає. Тут все із приставкою псевдо, незважаючи на захоплені епітети, які збирає ця книга. Псевдофілософія, псевдополітика, псевдоекологія. Якось так.

У результаті книга здалася непоганою, але шедевром я її не назву і до Володаря із середовища фентезі, маю думку, вона явно і істотно не дотягує. Світ, звичайно оригінальний, планетарна фантастика, хробаки, Муаддіб і таке інше, але мені виявилося важко повірити, як я вже казав, в реальність описаного автором, а без цього вищу оцінку поставити неможливо. За що не візьмися, все провалюється у нюанси, які повстають проти логіки. Світ космічних імперій, де основні битви відбуваються на мечах та ножах; спадкоємець одного з домів бореться на гладіаторській арені; імператор, голови великих домів, розкидані різними світами всесвіту, потурають генетичній програмі якогось ордена Бене Гнессеріт... Ні, ну ви можете собі таке реально уявити: барон Харконен віддає свою дочку в дружини Літо Атрейду, а потім їх разом намагається знищити. Наступним номером цієї програми повинен був бути шлюбний зв'язок племінника барона та дочки Літа. Можете? Та навіть із генетичної точки зору таку програму постійних родинних зв'язків чекає виродження, а не якийсь там Квізац Хідерах. А всі ці барони, голови домів, імператор брали б за дружин Гнессеріток і мирилися б із тим, що вони вирішували б народжувати їм спадкоємця чи ні?

Далі, фріменів у пустелі не один мільйон, у них вода = квінтесенція життя, але що вони їдять??? Літаючі апарати махають крилами. Пол Муатдіб, який нібито бачить майбутнє, постійно не знає про це майбутнє нічого: він не знає чи виживе він у наступній сутичці, не може побачити чи не вб'ють його дитину і т.д., але він бачить майбутнє... Релігія, яку за 7 років затвердив якийсь комітет, вона ж має бути божественною, походити від божества, як може існувати релігія консенсусу людського комітету? І так за що не візьмись. Все це могло б бути добре для фентезі світу, але не для підкресленої НФ. І читати спочатку ці неправдоподібні картини було трохи нудно, але кінцівка сподобалася більше і трохи підняла мою оцінку. Отже: непогано і досить цікаво, але не більше.