Філіп К. Дік «Нечуваний виступ»

Оповідання не справило на мене належного враження, воно дуже неквапливе і вельми сумбурне. Ще від початку якийсь багатоквартирний будинок, якісь тести на знання вигаданої історії, якісь конкурси самодіяльності з гри на пляшках — і цим займаються дорослі люди? - Нєа, не вразило зовсім. Підспудно чекав на якесь «зміщення реальності», характерного для автора — даремно, нічого несподіваного не сталося. Ну не рахувати ж таким історії з Ніколь? — Зрозуміло ж одразу, що одна людина не може залишатися молодою вже понад 70 років — і тут має бути якась розгадка. Не ясно, чому дорослий герой автора цього не відчуває.

З іншого боку Дік не був би Діком, якби обмежився лише цим і не додав би інших ідей та подвійних смислів. Інша річ, що вони якось накидані гамузом і результат теж не вражає. Ото взяти хоча б папула — ну який у ній окремий глибокий зміст? Якщо її прибрати, то хіба щось кардинально зміниться?

Хоча окремо ці ідеї можуть виглядати хоча уже й не новими, але цілком собі ізумруди. Залишилося лиш огранити. Та ж папула, якщо поставити її в центр оповіді. Або розвинути ідею тоталітарного суспільства абсурду по-американськи: незмінна дружина президента Ніколь, нібито без влади при президентах, що змінюються; промивання мізків тупою жуйкою через телевізор; закуліса, яка керує країною і т.д. Але всього цього немає, або в інших авторів виходило розвинути їх набагато краще.

Поки що одне з найнудніших творінь автора.