Філіп К. Дік «Виставковий експонат»

Знову цікаве оповідання, тепер уже «темпорального» змісту, люблю такі. Правда ось уже яке за рахунком оповідання Діка читаю і все воно у мене алюзії на «Убік» викликає. Ні, Убік не єдине, що я читав у автора і не останнє, але ось сів за збірку оповідань автора, і як тільки починає трохи.. мм... «зносити» відразу Убік і ввижається 🙂.

Щодо цього оповідання, то крім усього воно вражає своєю багатошаровістю та гострою соціальною спрямованістю: Добре там де нас немає? — Герой вибрав ХХ-століття, там москалі знову придумали чудо-бомбу і тепер усім загрожує кінець світу. Сьогодення (в сенсі для нас це майбутнє)? — начальник лає героя всякими словами, загрожує евтаназією, там так і немає поваги, дітей відбирають від батьків, немає свободи, необмежена диктатура уряду, не можна за бажанням змінити роботу тощо. Майбутнє автора завжди реалістичне, але чомусь переважно безрадісне і безпросвітне. А якщо вдуматися в це оповідання, то за Ф. Діком у середині ХХ століття американці вже мали майбутнє (тобто їхнє сьогодення) про яке можна було тільки мріяти. Не беруся, звичайно, судити, але вже у цьому місці є про що подумати.

Тепер щодо часової фантастики або, ширше, навколишньої нашої дійсності, цитата: «...ви підводите прекрасну логічну базу під галюцинації. Апріорі до неї неможливо причепитися. Вона внутрішньо несуперечлива...» Я до того, що, перебуваючи «всередині» (світу/часу/системи) фактично неможливо визначити межу не реальності, поки не вийти на рівень вище, а там ми виходимо на наступне коло... у цьому й є весь Убік, Матриця чи 13-й поверх.

Схоже оповідання на тему зміни реальності прочитав у автора перед цим — «Приміський пасажир», але воно менш яскраве.