Ден Сіммонс «Гіперіон»
- Середня оцінка:
- 6.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фантастика/1, космоопера/1, багато інтриг/1,
- Місце дії: поза Землею/1, планети іншої зоряної системи/1,
- Час: далеке майбутнє/1,
- Сюжетні ходи: штучний інтелект/1,
- Перебіг сюжету: вкладений/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла з віковим обмеженням/1,
Анотація:
У далекому майбутньому людська Гегемонія складається з сотень планет з’єднаних телепортами. Ще більше планет на периферії поки не оснащені подібним сполученням, тому подорож до них потребує значного часу і занурення у кріогенну фугу. Однією з подібних планет є Гіперіон, де розташовані споруди, відомі як Гробниці часу, що рухаються назад у часі та охороняються легендарною істотою, відомою як Ктир (Шрайк). Гегемонія підтримує альянс із Технокордом, об'єднанням ШІ. У відкритому космосі існує також цивілізація Вигнанців, людей, що вельми суттєво еволюціонували порівняно із жителями планет. Між Вигнанцями та Гегемонією точиться постійний конфлікт.
Антиентропійні поля навколо Гробниць на Гіперіоні розширюються і Гробниці часу починають відкриватися, Вигнанці готуються до вторгнення на Гіперіон, а церква Ктиря організовує останнє паломництво до Гробниць часу. На Гіперіон вирушають герої роману: Консул, католицький священик Лінар Гойт, полковник Федман Кассад, приватний детектив Ламія Брон, вчений Сол Вайнтрауб, поет Мартін Силен і тамплієр Гет Мастін. Прочани вирішують по черзі розповісти свої історії, щоб краще пізнати один одного та зрозуміти, чому саме їх обрали для паломництва.
Твір є частиною:
- Пісні Гіперіона / Hyperion Cantos (1989, цикл)
Видання:
Відгуки:
Вчергове піддавшись впливу масового захоплення, придбав собі Гіперіон. І ніби то і задумка не погана, особливо поступове введення у світ книги через розповіді різних людей, поки вони рухаються до спільної мети... Оце ось осягнення цієї мети, що тримає інтригу, мабуть і є найбільшим плюсом книги. Все інше це якась чергова маячня. Гробниці, що рухаються назад в часі, надмірне захоплення автора описом різних видів неймовірної зброї майбутнього, включаючи аудіо звукові травмати, якими його герой користується навіть в космосі за умов розгерметизованого, фактично у вакуумі, корабля; летюча повітряна баржа, що була вироблена ще на Землі, яку тепер тягнуть по воді, вверх по річці, на Гіперіоні водяні скати, як засіб пересування; дерева-космольоти, дерева-тесла, пристані для дирижаблів і це все на фоні міжзоряних порталів, рушія Хокінга та миттєвого 0-зв'язку і т.п. Взагалі, як читач має сприймати пересадку із міжзоряного/міжгалактичного корабля на місцевий дирижабль, щоб ще за кілька тижнів досягти місця кінцевого призначення???
Перша розповідь була цікавою. Щось на чужій планеті, натяки на прадавні світи з лабіринтами. Потерпілі кораблетрощу, що стали невмирущими такою ціною, невідоме, що таїть небезпеку...
Розповідь вояки про те, як він віддавався плотським утіхам під час віртуальних боїв у командній школі із невідомим фантомом, що потім перетекли у реал на Гіперіон, у крові, бруді серед трупів, де йому мало не відгризли причандали сталевими зубцями піхви Ктиря, а потім він закінчував свою справу на скручені пальці загиблого ворога, це вже якийсь треш гидкий і позбавлений сенсу. І вся група включно із духівником нормально сприймає подібну оповідку...
А як ту групу зібрали, звідки послідовники церкви Ктиря знали історії героїв щоб їх настановити на спільну "прощу", їх Ктир надоумив? Так треба було їх добряче потрусити перед походом, хай би розповіли, що знали. Але ж ні, остання розповідь, консула, відкриває нам, що не все так райдужно в Гегемонії: і світи є, які туди не хочуть і вигнанці, в світлі правди про знищення Землі, вже не такі лиходії, а ще Технокорд виявляється відосібленою від людства співдружністю ШІ. Загалом автор накрутив інтриги і потенціал у нього є, але ж ці сцени в купі з матюками історії про шизанутого поета (пережив крововилив у мозок), який здатен закінчити свою поему, яку ніхто не читав і не читатиме, ціною існування всього людства...
Історія вченого і його доньки, що підпала під вплив невідомих полів гробниць і тепер із віку понад 30 рухається назад у часі, а кожний прожитий новий день не тільки зникає сам із її пам'яті, а й стирає інший, вже прожитий колись. Ця історія мені сподобалась на рівні із історією священника, у ній є щось ліричне від Бредбері, так як в історії священника є щось з епохи батьків-засновників фантастики.
І нарешті історія детектива Ламії, яка крута на рівні генерала, але введена в сюжет, я так зрозумів, лише для того щоб закохатися в штучну людину штучного інтелекту і виносити від нього дитину. Хоча саме "закохатися" для цієї книги звучить якось недосяжно високопарно, ну не рахувати ж коханням історію консула про матроса будівельного космічного флота, що знайшов собі 16-річну аборигенку для забави, а потім ще пару раз до неї залітав, останнього разу, коли її вже було щось понад 70, щоб востаннє порадувати бабулю своєю близькістю 20 із чимось річного юнака (ще одне збочення, яких є в цій книжці). Як і не виглядає мені філософською ідея похорон "коханої", коли до тебе виявляє пошану вдвічі старший за тебе твій син... - це все вибрики понадсвітлових швидкостей та так званого "часу в борг".
Ну і "геніальна" кінцівка в дусі вони всі взялись за руки і зробили крок назустріч долі
PS: пів книги плутався між Кітс і Ктир, хто з них хто, тим паче, що ще є однойменні столиця, місто і церква, щоб тепер з інших відгуків взнати, що насправді Ктир це є Шрайк. - Геніальний хід перекладача, хоча сам переклад ніби й не поганий.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!