Томас Мелорі «Повість про благородного Короля Артура та про те, як через власну звитягу зробився він цісарем»
- Середня оцінка:
- 6.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фентезі/1, героїчне/1, пригодницький, авантюрний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Європа/1,
- Час: середньовіччя (з V ст. по XV ст.)/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Твір є частиною:
- Смерть Артура / Le Morte D'Arthur (1485, роман-епопея)
Видання:
іноземною:
(російська)
Відгуки:
Отже, «Смерть Артура» — частина друга, як зауважив хтось із мудрих: народження — перший крок до смерті, тож продовжуємо. Хоча, оскільки загальне розчарування я вже висловив у відгук на першу книгу, то у відгуку до другої вже практично нічого додати. Крім, хіба, короткого переказу сюжету — загальний посил, принципи, мотиви тогочасної «доблесті» залишилися без змін, книга краще не стає. Але, зважаючи на відсутність відгуків як таких, я вирішив стати першим — може кому стане у нагоді, тим більше що розподіл цієї історії на книги досить умовний.
Але буду стислий. Артур повінчався з королевою Гвіневерою, притарабанив від короля Лодегранса Круглий стіл і заповнив за ним усі місця (а їх треба сказати не як у кіно про Артура, а аж 150 – просто важко уявити і сам стіл і операцію з його доставки), переміг майже всіх своїх ворогів — тут то йому й час спочити, так би мовити, на лаврах. Саме з цього місця і починається ця частина. Але не тут то було, сталося так, що не так далеко сусідила Римська імперія і її імператор, дехто Луцій, наважився надіслати посольство вимагати виплати данини, яку платили ще предки артурові. І ось розгнівився наш благородний король, загорівся, так би мовити, благородним гнівом і вирішив поставити імперію на місце, тим більше, як йому тут же нашептали, по кревному праву, місце імператора має бути не за якимось-там Луцієм, а за ним, Артуром.
Тут дивиться наш Артур черговий сон, збирає рать свою, сідає на кораблі свої і вирушає виправити історичну помилку. По дорозі перемагає злобного велетня, який дюжинами їв місцевих немовлят і возлежав з благородними дівицями, поки ті не випускали дух. Потім ділить свою рать на окремі невеликі групи — видно щоб римлянам частинами їх було легше розбити, але артурівці з боїв однаково виходять із честю не рахуючи побитих і поранених. Так наш Артур добирається до Італії крізь юрби сарацинів (саме так), а що було в кінці я не скажу, бо спойлер 😉 - не можна псувати «інтригу», для тих, хто ще не прочитав назву книги.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!