Томас Мелорі «Повість про Сера Гарета Оркнейського на прізвисько Бомейн»
- Середня оцінка:
- 6.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фентезі/1, пригодницький, авантюрний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Європа/1,
- Час: середньовіччя (з V ст. по XV ст.)/1,
- Сюжетні ходи: становлення, дорослішання героя/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Твір є частиною:
- Смерть Артура / Le Morte D'Arthur (1485, роман-епопея)
Видання:
Відгуки:
Наступним лицарем саги, на кому крім власне Артура, зупиняється увага автора, виявляється дехто Бомейн чи Гарет Оркнейський. На відміну від імен Артура, Трістрама або там Ланселота, про цього персонажа я раніше не чув. Артур був королем, а за дружину взяв собі Гвіневеру; Тристрам любив Ізольду; Ланселот увійшов у легенду своєю любов'ю до королівської Гвіневери. А чим же прославився сер Бомейн? Зараз дізнаємось.
А прославився він тим, що на зволення короля Артура виконати будь-яке його бажання, загадав годуватись цілий рік при Артуровому дворі. Ну, хмикнув звичайно Артур — не такого він чекав — але обіцянку свою виконав, тож Бомейн цілий рік на кухні з куховарками та челяддю й ошивався. За що й отримав прізвисько замість Бомейн-Прекрасні руки - "кухонний мужик". При цьому він був братом сера Гавейна, уславленого лицаря при столі короля Артура. Навіщо йому знадобилося обрушувати на себе град таких глузувань і чому його рідні брати не могли впізнати в ньому свого — неясно. Це було на зорі його кар'єри і лише після річної відгодівлі наш герой приступив до основних обов'язків і подвигів лицаря на кшталт стандартного, вже набридлого набору, типу поламав об когось спис, зазубрив об чийсь череп меч, збив під кимось коня і т.д. Але при цьому на перших порах Бомейн волочився за однією дівицею, чию сестру треба було визволити з облоги, і терпів від неї найжорстокіші глузування і знущання. Справа в тому, що вже десяток разів довівши цій дівчині свою «лицарську доблесть» (у ратних звершеннях, звичайно, мається на увазі), він так і не зміг зламати її дике небажання, щоб якийсь лицар кухні замість високопородного-благородного визволяв її сестру. Причому, виходячи з вже описаних диких норовів тієї пори, інший би їй вже самій давно голову відрубав, а наш герой стійко все зносив.
Потім сестра, яка перебувала в довгій облозі, вислала їм назустріч посольство з дарами і багатим столом... (???) Але і не це найбільше мене вразило. Всі персонажі яскраво вірують у Бога, хрещені, грааль там і всі діла, наша справа богоугодна і ми переможемо і т.п. І ось перемігши кількох споріднених кольорових лицарів Бомейн постає перед такою сценою:
— далі спойлерів не буде, але якось сер Мелорі і його герої своєрідно розуміють релігійне вчення...«І вони увійшли до намету сера Персіанта і пили там вино і їли пряні страви. А потім сер Персіант уклав його на ложі відпочивати до вечері, а після вечері поклав його спати. Коли ж сер Бомейн уже ліг у ліжко, — а в сера Персіанта була дочка, прекрасна собою дівиця вісімнадцяти років, ось він і покликав її до себе і наказав їй, з батьківського благословення, зійти до того лицаря на ложе. — Ляжте з ним поруч, дочко моя, і не відлякуйте його, але будьте з ним привітні і ласкаві, прийміть його в свої обійми і поцілуйте, та дивіться, щоб все було зроблено, як я наказую, якщо дорога вам моя любов і добра прихильність. Так і зробила дочка сера Персіанта, як наказував їй батько: вона наблизилася до ложа сера Бомейна, тихенько роздяглась і лягла поруч. Прокинувся він, побачив її і...»
На цьому розповідь звичайно не закінчується, далі ще були вбивства, битви і турніри, звільнення дівиці з ув'язнення в замку — загалом як і раніше, нічого нового, аж уже набридло — якби книга була електронною — давно б кинув, а так здуру купив, тепер читаю.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!