Томас Мелорі «Повість про Сера Трістрама Ліонеського»

Історія Трістрама, мабуть, найдовша зі всіх книг Мелорі артуріанського циклу. І треба сказати ледве я її вимучив, так набридло читати про одне й теж. При цьому навіть у відгук написати нічого, нема чого обговорити, порівняти героїв чи описати якісь події — немає там нічого цього. Зате вистачає дурниць і незрозумілостей типу: Трістрам любить Ізольду, Ізольда любить Трістрама, здається — радощів вам та любові, але ні, натомість Трістрам ОСОБИСТО і не силуючи привозить і сватає кохану Ізольду підступному королю Марку, якого не раз рятував протягом усієї книги, і який із вдячності теж всю книгу намагався занапастити Трістрама. Ну, не ідіотизм?

Та книга присвячена цій парочці лише умовно, на рівних там присутні багато інших персонажів. Наприклад король Артур, до якого автор ставиться з великим пієтетом. Так ось Король Артур — рогоносець, з боку свого кращого і палко шанованого ним лицаря — Ланцелота. Про це знають усі, крім самого короля Артура. Ланцелот теж дуже палко поважає свого короля, і дівки, одна прекрасніша за іншу, за ним бігають юрбою, навіть магію застосовують, тільки щоб під нього лягти, навіть прекрасні принцеси, навіть видавши себе за іншу,.. але він любить гуляти з королевою Гвіневерою! Більше того, Гвіневера, треба думати, свій «обов'язок» у ліжку короля виконує. Але дуже гнівається якщо Ланселот хоча б подивиться на іншу... А ось той же Трістрам, знемагаючи від кохання по Ізольді, на іншій навіть одружився... Але все це коротка вижимка, основна ж тема книги в іншому, наведу цитатами:

Лицар схопився з поспішністю, одягнув шолом, сів на коня, в руку схопив важкий спис і, ні слова не сказавши, кинувся на сера Трістрама, скинув його з сідла і поранив йому лівий бік. Лежить сер Трістрам на землі, не може зрушитись, загрожує йому загибель.

А той проскакав галопом, обернув коня і налетів на сера Паломіда. І пробив він йому груди наскрізь, так що він упав із коня свого на землю. Невідомий же лицар так їх там і залишив і поскакав геть крізь хащі лісу.

Піднялися з землі сер Трістрам і сер Паломід, взяли коней своїх і стали один з одним радитись, як їм далі бути...

— Чесно я собі погано уявляю як із такими ранами, пробитими наскрізь грудьми, піднялися вони і радилися...

- Ах, милостивий Господи Ісусе! - сказала вона. — Коли ж я зможу побачити цього славного лицаря, мого люб'язного сина сера Паломіда? На жаль! Невже він не зупиниться у мене?

І з тим вона впала непритомна, і плакала, і гірко ридала. Але як тільки повернулися до неї сили, вона передала пажу всі страви, яких він питав.

— Зацініть віртуозність: впала непритомна і при цьому ще гірко плакала і ридала...

А тепер кілька картин одного лицарського турніру, одного з багатьох таких турнірів щедро розкиданих автором по всій епопеї, включаючи й цю книгу (автор кожен день такого багатоденного турніру розписує скрупульозно та докладно):

Ось лицарі зготовились до бою та виїхали верхами на турнірне поле. Обидва в руках мали по важкому спису, і вони ударилися з такою силою, що списи їх розкололися. Тут висмикнули вони свої мечі, і одним ударом скинув сер Паломід сера Гонериса на землю. А тоді зірвав він з нього шолом і відтяв йому голову геть.

І після того вирушили вони всі вечеряти.

Ось пустили вони коней на повну силу, ударилися сер Паломід з сером Аркадом, і перекинув сер Паломід сера Аркада на кінці списа через круп його коня. Після того спішився сер Паломід і оголив меч, але сер Аркад не зміг підвестися на ноги. І тоді сер Паломід зірвав з нього шолом і відтяв йому голову. І після цього Високородний Принц та королева Гвіневера вирушили вечеряти.

- Не думайте, це не опис злого лицаря, це один із позитивних та шляхетних. Я взагалі дивуюсь, як вони з такими турнірами взагалі не винищили себе під нуль...

Або ось, ставлення до жінок, доблесні сер Паломід і сер Епіногріс:

Ну, ні, — сказав сер Епіногріс, — ваше горе — лише жарт порівняно з моїм; бо я завоював мою даму своїми руками і насолоджувався її любов'ю, а тепер ось її втратив... Моя дама була графською дочкою, і ось, коли ГРАФ, ЇЇ БАТЬКО, разом із двома лицарями повертався до свого замку з турніру в Лонезепі, я, РАДИ ЇЇ КОХАННЯ, один напав на графа і двох його лицарів НА ОЧАХ у моєї дами. І мені пощастило ВБИТИ ГРАФА і одного з лицарів, другий же втік. І тієї ночі я насолодився любов'ю моєї дами.

Але на ранок, коли ми з нею віддавалися відпочинку тут, на березі струмка, раптом під'їхав до мене мандрівний лицар на ім'я сер Хеліор Хоробрий, могутній лицар, і викликав мене на поєдинок битися за мою даму. Ми почали битися, спочатку верхи, потім піші, але під кінець сер Хеліор поранив мене так сильно, що я ВПАВ МЕРТВИМ, і він так мене і залишив і забрав із собою мою кохану. Ось чому моє горе більше за ваше, бо я насолоджувався любов'ю моєї дами, ви ж ні.

Ні, не цього я чекав від книги, не цього...