Томас Мелорі «Повість про Святий Грааль у короткому виведенні з французької мови, яка оповідає та потрактовує про »

Ця книга з усіх історій Мелорі є найбільш релігійною і переплетеною з Біблійними сюжетами, в деяких місцях навіть із претензією на духовність. Лицарі Артура всією юрбою кидаються на новий подвиг — вишукувати Священний Грааль. У чому тут сенс я так до кінця і не розгадав, напевно, у більшій поміркованості на турнірах, щоб утримуватися по можливості від побічних вбивств. Та і у Мелорі поняття християнської традиції дуже своєрідне. Так ми, наприклад, дізнаємось повчальну історію про Соломона. За текстом можна запідозрити, що вся легендарна його мудрість насправді належить його дружині. Так як саме вона керує Соломоном, що і як йому робити. А сам Соломон, отримавши пророцтво, що від його роду піде такий легендарний лицар як Галахад: «І буде він лицарем настільки ж доблесним, як і вождь Ісус Навин, твій свояк...» — зрадів сильно і пішов будувати за наущання дружини корабель і кувати меч прикрашений майстерно та безмірно багато. У цій історії мене забавляло одне, що робила у цей час решта гарему царя, що складався ще з 700 дружин і 300 наложниць (чи біля того, якщо вірити джерелам), чи письменник не відав про нього?

Або ось ще відкриття про родовід Ланселота цитатою:

«- Пані, заради Бога, хіба йому по праву народження призначено бути таким славним лицарем?

- Так, воістину так, - відповіла королева, - адже він з обох боків походить з найкращих лицарських родів світу по найвищій лінії; бо сер Ланселот походить лише у восьмому коліні від Господа нашого Ісуса Христа, і, значить, цей сер Галахад – нащадок нашого Господа Ісуса Христа в дев'ятому коліні. І тому можна вважати, що вони двоє перші лицарі світу».

Ото вже вельми несподіваний поворот, навіть і не знаю як його приткнути до віри та релігії. Але з іншого боку, читаючи книгу Мелорі, неодноразово ловив у тексті якісь дивні логічні конструкції, а в коментарях книги часто розбирались моменти логічних нестиковок і помилок допущених автором під час перекладу з французького тексту. Самого ж перекладача російською — Бернштейна, прийнято було як раз хвалити за те, що йому так вдалося здолати старовинний англійський текст (на жаль українського перекладу на час, коли я вирішив почитати Мелорі ще не було і навіть не майоріло). Але ось я здається підловив перекладача, і тут такий ляп, що я просто шокований, що може бути в інших місцях, а тим більше там, де це мені різало слух. Отже, розділ 2 книги 15, заголовок звучить «... і як сер Ланселот взяв собі волос з голови мертвого». То, благородний Ланселот рве волосся з голови бідного мертвого праведника — просто моторошна картина виникає в моїй уяві. Але в тексті ми читаємо, що він узяв «власяницю» «цієї святої людини» і дав обітницю її носити! Це ж зовсім різне значення. І ляп явно не Мелорі, інакше його по-любому розмістили б у коментарях. І як із такою якістю перекладу має читатись книга? - риторичне питання.

Зрештою досягти Грааля вдалося всього трьом лицарям, частина лицарів повернулася, частина ж згинула, на цьому даний «подвиг» закінчується. Якщо чесно я не зрозумів, що це означає, подвиг в ім'я Грааля, що мали робити лицарі, чому саме зараз і всі разом? Потім чи перед цим служити Богу уже було не актуальним? Чому у пошуках Грааля, а не Бога? І сам символ Грааля дуже змазаний, то він Грааль, то банальна чаша достатку.

Сер Ланселот, всю книгу журиться по своїх гріхах, особливо по Гвіневері і носить власяницю. Він батько самого великого і незаймано праведного лицаря Галахада, хоча зачав його з незнання, думаючи що блудить з королевою, наставляючи роги королю Артуру, а прозрівши мало не вбив матір Галахада. Але він таки побачить Грааль, правда вже наступна книга оповіді називається «Книга про сера Ланселота і королеву Гвіневеру»... Так що я знову ж так і не зрозумів, весь сенс був саме цей рік-півтора прагнути Грааля, далі про Бога знову можна не згадувати?