Томас Мелорі «Повість про Сера Ланселота та Королеву Гвініверу»

Таки так, не встиг наш герой, сер Ланселот оговтатися від пошуків Святого Грааля і релігійних видінь, настанов численних духовних старців і пустельників, як знову побіг до своєї Гвіневери за спиною у короля — законного чоловіка. Більше того, всі духовні метання минулої частини — як корова язиком злизала, про Бога більше мовчок. Але й королева тут та ще штучка. А якщо по мінімуму прикинути їхній вік, то виходить десь далеко за 40 кожному, виходячи з уже загиблого сина Ланселота, який встиг прославитися і досягти Грааля, тобто здійснити найбільший подвиг. Враховуючи, що і до свого сина Галахада Ланселот встиг прославитися, послужити королю, наздійснювати «подвигів», то я б оцінив їхній вік «за п'ятдесят» і навіть більше 60 мене б не здивувало. Але поводяться вони далеко не згідно з нажитим досвідом. Та й сама Гвіневера, не дивлячись на роки та без косметики, продовжує залишатися розпрекрасною.

На Ланселота ж вішаються зовсім юні діви, і в цій книзі одна навіть буквально померла від любові до нього. Отак сказала, якщо не візьмеш мене — помру, зачахла і померла. Король Артур регулярно влаштовує турніри, а Ланселот, його найкращий лицар, регулярно на турнірах перевдягається і виступає проти короля. Ох, у купі з Гвіневерою, відчуваю, добром це не скінчиться.

У книзі є ще один цікавий епізод з отруєнням. Виходить коли всі докази проти людини, вона все одно може бути визнана не винною, якщо встоїть у поєдинку зі зброєю в руках. При цьому виді суду вирок може бути виконаний прямо в процесі суду=двобою: або обвинувачений або обвинувач можуть законно розлучитися з життям, типу вирок провидіння. І все б нічого, але навіть найслабший отруювач і вбивця може бути таким «судом» виправданий, оскільки може виставити/найняти замість себе іншого, міцнішого. Той самий Ланселот, на повну гуляючи з дружиною короля, неодноразово пижиться і на всі натяки погрожує довести свою і Гвіневерину невинність на полі бою. Але ж і автор, і король, і все королівство одноголосно визнають за ним титул кращого і непереможного лицаря королівства, виходить, що би він не творив, завжди буде невинним? Але навіть Мелорі, відчувається крізь текст, у свою епоху вже не зовсім схильний довіряти суду такого провидіння.

Кінцівка ж вийшла взагалі не виразна, і розповідь з однієї частини, не закривши історію, плавно перейшла в наступну, останню в епопеї Мелорі.