Вільям Шекспір «Приборкання норовливої»

І я нарешті доріс, щоб почитати Шекспіра, хоч і не в оригіналі... Напевно, одне із найдавніших з читаних мною творів, йому вже майже 400 років, а воно продовжує залишатися актуальним, читаним і видаваним. Ось що означає справжня класика. Класикою є навіть сам мотив, покладений у його основу; він неодноразово, після Шекспіра, обігравався у творах багатьох авторів і втілювався як на сцені, так і на екрані. Хоча підозрюю, що сучасникам Шекспіра він теж був відомий і, можливо, автор обіграв або розвинув, якусь із тем, що звучали ще тоді.

Мені, як людині сучасності, твір цікавий насамперед спробою зануритися в епоху автора, Італії 16-17 століття, побуту та звичаїв, такий собі екскурс на 400 років тому. Автор тут стає для нас машиною часу за Бредбері. Цікаво, що Шекспір, англійський драматург, оповідає, і треба думати насамперед для англійської публіки, у подробицях у своїх творах про країни для себе заморські, у даному випадку про Італію. Відчувається, що вже тоді, для автора та його глядача/читача Європа була відкрита і не замикалася власною країною, причому відокремленою від решти континенту морем, тоді як про себе я цього, на жаль, сказати не можу, навіть у 21-му столітті... І персонажі автора в тому числі, легко кидають батьківську хату і ще замолоду вирушають у подорожі та самостійне життя вдалині від дому.

Тепер про звичаї. Я себе феміністом, звичайно не назву, скоріше навіть цілком навпаки, але те, що описує автор, це, за сучасними мірками, дуже і дуже перебір 🙂. Я якось читав, що в сучасних США є спроби правити текст Тома Соєра, за недостатню толерантність до чорних (хоча під час його написання, критика лилася рівно у зворотний бік). Дивно, що окремі групи войовничого фемінізму досі ще не почали спалювати Шекспіра; певно, не читають книг просто, та гаразд, цур, цур — не підкидатиму їм цю ідею 🙂. Я, звичайно, розумію, що тут комедія, гіперболізація і висміювання чого-небудь, але якщо припустити, що поведінка героїв автора, з їх загальними переодяганнями, обманами, включаючи батьків, хоч на половину правда і тодішня норма, то ми все-таки, напевно, трохи від них відійшли, і це позитив...

На жаль, переклад викривлює частину таланту автора, тим паче у такому творі. Напевно, ми вже не почуємо тієї гри слів, краси оригінальних рим, чужими для нас виявляться й глибші підґрунтя жартів, які у сучасника мали викликати правильні асоціації. Тому, в сухому залишку на тепер, ми маємо вельми спірні звичаї, обман, власного батька прислуга мало не відправила до в'язниці; жорстка воля батька стосовно дочок, влада чоловіка над дружиною з натяками на деспотичність, з затоптуванням чепчиків і т.п. Добре, звичайно, якщо приборкавши її, він буде для неї добрим, люблячим чоловіком, а якщо його влада переросте в деспотичність? Яку тоді писати комедію та як приборкувати свавільного сімейного тирана? До речі, наразі ми маємо багато прикладів приборкання норовливої, і навіть є відомий фільм, де приборкують норовливого, але скрізь все зводиться до знущання і придушенню жінки, а все ж таки, як приборкати мужика, окрім як дати йому чимось важким по голові?

Ось так, у сухому залишку, ставлю сімку. До речі, що не так часто буває, екранізації мені здалися цікавішими, там режисери сюжет погоджували органічніше.