Микола Гоголь «Тарас Бульба»

Твір далеко не однозначний і досить важкий, але байдужим точно не залишить. З одного боку, не викликає сумніву майстерність автора, самобутній стиль, якась епохальність твору, захоплюють описи побуту та звичаїв, дуже об'ємно передається атмосфера того часу. Чого варта лише наведена картина Запорізької Січі. Іншими словами, тема автором піднята серйозна та описана дуже майстерно та масштабно.

Але з іншого боку, сцени вбитих жінок, старих, убієнних дітей... викликають у мене стійке неприйняття і нічим такої жорстокості я виправдати не можу. Я можу зрозуміти, коли місто беруть в облогу і там ВСІ пухнуть і вмирають з голоду, але не можу зрозуміти і виправдати те, що місто терпить і не здається, бо боїться розправи ще більш жорстокої, жорстокості козаків. Я не можу цього виправдати ні іншому якомусь народові, ні своєму. Так, гнати жидів, ляхів, москалів зі своєї землі на яку їх не кликали – це нормально, час тоді такий був - становлення народів та держав. Але ж має бути якась межа жорстокості, яку жодною вірою та вітчизною виправдати не можливо. Такої межі я у творі не побачив. Вид завзятих козаків - це так, це мені подобається, але ось вид повального пияцтва, загулу і бешкету теж мені не по-нутрі, якось не приємно бачити своїх предків (ну чи поряд з предками, хто вже тепер розбере :)) у такому ракурсі. Опису жорстокості поляків приділяється менше уваги, але мається на увазі, що вона є і мало чим відрізняється від козацької. Власне, саме жорстокість і утиски поляків викликають такий розгул і звірства козаків. Добре проілюстрована страта полонених козаків, на якій збирається і старий, і молодий, як на святкову виставу, і хлопці ведуть своїх дівчат розважитися, адже їх не просто страчують, а ще по одному довго катуватимуть і мучитимуть на очах у публіки. Після цього видовища старий Тарас збере ватагу і протикатиме списами молодих польських панночок (у помсту за ту, яка спокусила його сина) і кидатиме в багаття їхніх немовлят. Так, жорстокі описані часи...

Цікава позиція автора, у сенсі на чиєму він боці, чи засуджує він те, що описує чи підтримує. Спочатку я якось утруднявся її визначити, автор просто описує епоху та її звичаї. Потім зрозумів, що автор однозначно засуджує зраду. Зраду віри, вітчизни, своїх бойових товаришів теж не можна нічим виправдати.

Думаю, вибір є завжди, або майже завжди. Принаймні в Андрія він був. Я не вірю в його таку палку любов до практично незнайомої дівчини. Кохання перевіряється часом, його й треба було дістати Андрію. Він міг спробувати її захистити, полонити, ну хоч, як це не банально, втекти з нею, заодно і перевірив би, чи так вже вона його любить. Так, все одно могла б бути трагедія, але тоді б я його зрозумів і співпереживав би йому, натомість він повернув меч свій проти батька свого та брата.

Показовим є ще ставлення до євреїв у ті часи. Хоча тепер і звучить це не «політкоректно», але так, як автор це описав, то ставлення цілком виправдане: тут їх топили, тут хто вижив — знову торгує і навіть у похід разом із козаками пішов (???); тут він із козаками торгує і позику дає, тут забіг у оточене місто перли продавати і з поляків борги стягувати :), показово, що й поляки їх за це не шанували.

Хоча безумовно постає питання, наскільки правдиво чи тенденційно автор описав і народ, і звичаї, і бесчинства, і пияцтво козаків, і представників єврейської громадськості...