Іван Карпенко-Карий «Сава Чалий»

Важкий і неоднозначний твір. Важкий бо знову українці не можуть об'єднатися і замість воювати проти ворога вбивають одне одного. Польські пани спочатку катують і вбивають українців, знущаються з українських селян, тоді переманюють козацьких ватажків і воюють уже їх руками (цікаво було б почитати якогось польського автора цієї доби). Історична постать Сави Чалого змальована досить яскраво, але він весь час у ваганнях - то туди, то сюди, і він ніби хоче добра краю і народу, але фактично чинить зраду - починає на смерть переслідувати тих, кого перед цим називав побратимами. І нехай вони навіть розійшлись у методах чи цілях, але ж це не може виправдати його учинок.

Твір мені яскраво нагадав Тараса Бульбу, Гоголя: одним із чинників, що спонукав Чалого переметнутися стало кохання до польської панянки Зосі. Хоча вона тут показана яскраво на боці справедливості, українства і хотіла навіть перейняти православну віру. Та насправді (за Вікіпедією) дружину чалого звали Аполлонія, а ніяка не Зося. Сам Сава Чалий за однією з версій міг бути сином відомого козацького ватажка Івана Сірка (чалий - кінь сірої масті, інакше сірко), але в реальності він теж куди лиш не метався, був і в запорожців і в поляків, тоді в гайдамаків, служив і московії, займався грабунком, за що сидів у тюрмі, потім знову за гайдамаків, тоді проти... Тож особистість ще та була. Закінчив як і в Карпенка-Карого.

PS: Цікаво було читати про Потоцького, до якого в один момент переметнувся Чалий, - був на території залишків одного з його маєтків на Поділлі.