Анджей Сапковський «Останнє бажання»

Непогана збірка, яка вводить нас у всесвіт Відьмака, трішки жорсткувата, трохи еротизована. Тепер докладніше, що сподобалося, що ні:

- Всесвіт Останнього бажання побудований на казковому фольклорі, а саме, практично кожна історія бере за основу відому стару добру дитячу казку, інколи кілька, і переробляє на деякий більш жорсткий, навіть збочений лад. Так, історія, як правило, виявляється цікавою, але, по-перше, не кожному і не завжди сподобається, чи буде приємною, така переробка; а по-друге, світ, чи то краще історії, особисто мені здалися дещо недостатньо самобутніми, бо ж оригінальні казки дуже швидко спливали в пам'яті, що дещо псувало інтригу. Ну і часом важко змиритися, що улюблена всіма з дитинства Білосніжка - свавільна розбійниця; чудовисько, яке хоч начебто теж залишилося за оповіданням добрим, але за ближчого розгляду - це якийсь сексуальний маніяк (усе йому нових дівок подавай, хоч і з доброї волі, а не з примусу), та й не таке воно добре, тут узагалі нестикування, бо ще в людському образі грабувало, вбивало і ґвалтувало, а тут подобрішало, з якого дива, запитується?, і т.п.

- На мій погляд, хоча, скажімо так, еротика тут доволі легка, практично на межі натяків, але ось якось так надто надмірно на ній постійно автором акцент робиться. Ну не люблю я фривольності і вульгарності, тут її і начебто немає зовсім і начебто постійно все навколо цього крутиться... Ось навіть якщо в компанії все тільки в один цей степ, то кому як - мені гидко, а якщо зрідка і в тему, то так би мовити - перчик. Тут же начебто і не про це, але все одно в цей степ тягне. Жінки всі якісь доступні й потаскані, чоловіки бабії; король Фольтест із власною сестрою зачав дитину, і при цьому автор його намагається передати жалісливим батьком, і народ проти нього не бунтує, а навпаки терпить, що його донечка по 50 людей на рік з'їдає; жорстка мстива розбійниця, ворог, який ховає в рукаві кинджал для Відьмака, після випадкової з ним зустрічі того самого вечора сама стрибає до нього в ліжко; доброчесні жриці в якомусь там храмі в Гласі розуму вдовольняють Відьмака. Що взагалі автор під словом «доброчесні» розуміє? Про маніяка-чидиська вже сказав; Йеніфер пиячить, а за антуражем, там у неї взагалі якась оргія була; про Лютика просто мовчу; навіть у оповіданні, яке мені найбільше сподобалося, 15-річна принцеса зуміла залетіти від якогось перевертня... Сам герой у таких зв'язках теж гранично не розбірливий, ну а де ж почуття? любов нарешті?

- За відгуками чекав якихось глибоких ідей, чекав, що читання змусить задуматися, але ні, глибини не вистачає. Автор красиво, майстерно рухається за ниткою оповіді, але мені він здається комерційним: є ідея (переробити казку на новий лад і антураж), потрібно написати оповідання, автор має талант, сідає і пише. Ніяких ідей, дилем, складних людських терзань, нічого. Цього не вистачає. З тими, хто пише, що змушує про щось задуматися або переживати — не згоден. Відьмак, треба віддати йому належне, завжди вибирає менше зло, прагне допомогти і часто виглядає краще і добріше, ніж ті постраждалі, що його наймають; він викликає співчуття — приносить себе в жертву іншим людям, при цьому замість подяки вслід йому часто летять лише камені, але він просто робить правильний вибір — особливо напружених якихось дилем немає.

- Сподобалося, як автор вводить у світ, поступово від одного самодостатнього оповідання до іншого, розкриває риси, характер героя, особливості світу і професії, знайомить з кодексом і звичаями. Такий стиль мені до душі. Дещо перегукнулося з Волкодавом Семенової, мабуть, певний вплив Відьмак на її творчість таки справив. І, що посміхнуло, — я, здається, зрозумів, звідки черпали ідеї творці Шрека 🙂.

- Батальні сцени у автора виходять добре — від них не верне від зайвих подробиць, при цьому динаміка і видовищність не дають позіхати — в самий раз, що називається.

- Ще здивувало, наскільки тонко творці однойменної гри передали стиль і антураж твору, зізнаюся, загорівся читанням саги саме після гри.

Тож як висновок: мої очікування перед прочитанням виявилися завищеними, і перша частина саги мене дещо розчарувала, хоча читати було цікаво, просто чекав чогось більшого... Але про прочитання і витрачені гроші поки що не шкодую і думаю читати подальші книги, що вже добре. Якби не перераховані зауваження, книга сподобалася б мені більше, а так... це просто не дозволяло мені виставити вищий бал — до саги про Кільце не дотягує і не дотягує сильно.