Джек Лондон «Біле Ікло»
- Середня оцінка:
- 9.00
- Оцінок:
- 1
Джек ЛондонМова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: реалістичний/1,
- пригодницький, авантюрний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, Америка Північна/1,
- Час: епоха просвітництва (з XVII ст. по XX ст.)/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: підліткова/1, молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Це історія одомашненого вовка, що показана очима братів наших менших. Постійна зміна господарів Білого Ікла лише підтверджує різноманіття людських характерів.
Видання:
Екранізації:
Біле Ікло (1991) , TMDb-рейтинг: 6.749
Історія про вовка Біле Ікло, який залишився сиротою, після того як мисливець убив його матір, та про юнака Джека, що прибув на Клондайк за часів Золотої Лихоманки на ділянку, залишену йому в спадок батьком... Джек і Біле Ікло то зустрічаються, то розлучаються, то знов знаходять один одного. Ця захоплююча історія дружби хлопчика і вовка буде цікава усім тим, кому подобаються пригоди. Фільм знятий за мотивами однойменної повісті Джека Лондона.
Відгуки:
Історія Білого Ікла - прирученого вовка у якому від матері було трохи собачої крові. Він навіть спромігся загавкати двічі за життя, у хвилини найбільшого психологічного хвилювання. З дитинства пам'ятаю ще автора Сеттона-Томсона, що став відомим на історіях із життя тварин. Але історія Білого Ікла значно жорстокіша. Колись я ще дивився екранізацію цього твору і все чекав, що історія має бути про людину із диким вовком, що мене напружувало, бо сцен із людьми чомусь було менше ніж я очікував. Але виявляється, що в авторському варіанті це історія саме вовка, хоч в ній і не без людей.
На початку я сприймав це як щось суто підліткове, але за рівнем жорстокості не такий твір вже й дитячий. Але читати його мені було реально цікаво. Я із задоволенням слідкував за життям його чотирилапого героя.
Твір суворий і жорсткий. Від самого початку голод і холод. Якщо не з'їси ти, то з'їдять тебе. У вовчиці із чотирьох вовченят вижив лише Біле Ікло. Ім'я йому нарекли індіанці, які його й приручили. Індіанці самі періодично страждали від голоду, але вони не були такі жорстокі ніж білий виродок, що споїв індіанського власника Ікла і виміняв його для собачих боїв не на життя, а на смерть.
У книзі аж занадто часто вживається саме слово жорстокість і лютість. Біле ікло ставав все жорстокішим і жорстокішим, а потім знову і ще раз він ставав жорстокішим🙂. Це вже тягнуло аж на самоповтори. Також автор пише про людей відносно тварини як про богів. Може щось в цьому і є, але я зовсім не впевнений, що головна тварина саме так мала сприймати людей. Адже ікло не раз пробував нападати на людей і навіть наприкінці, коли його доля круто змінилась, йому нічого не вартувало пошматувати якомусь "богу" руку. Тож, думаю, до богів так не ставляться😉. До того ж є сценка, від якої навіть трохи тягне расизмом, це коли Біле ікло тільки-но вперше побачив білих людей, як одразу ж зрозумів, що попередні "боги" (червоношкірі) нічого не варті проти нових (білих). Цікаво, а мати Ікла - напіввовчиця, що заправляючи цілою зграєю, спочатку виїла всіх собак з упряжі, а потім й одного з білих, що нею кермували, розрізняла їх на смак?.
Та то таке, люблю Лондона як автора, отримував задоволення поки читав, не дивлячись, що його твору уже понад 100 років. Дуже невпевнений, чи багато сучасних "бестселерів" переживуть такий строк.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!