Джек Лондон «Смок Беллю»

Прочитав із задоволенням за кілька днів, перебуваючи взимку на лікарняному. Так цікаво читати з теплої хати, будучи знеможеним від якоїсь простуди, про мужніх людей, які долають підмерзаючим болотом, потім замерзлим перевалом десятки миль щодня ще й тягнучи на собі клунків на 50-60 кг., сплять під ковдрами і шкурами на ялиновій підстилці на снігу біля багаття захистившись від вітру куском брезенту; штовхають по коліна у воді човна на бистрину на початку зими на Алясці, гребуть до порогів, рубаючи і оббиваючи намерзлий лід із весел... І все це буз сучасного взуття, що дихає і не промокає, термобілизни, легких наметів та кількашарових спальників. Наскільки всьому цьому можна довіряти? Лондон сам був там, щоправда надлюдини із нього не вийшло і він змушений був повернутися після першої ж зимівлі без золота і перехворівши цингою. З іншого боку дійсно золота лихоманка була, тисячі людей кинулися на пошуки примарного золота і дійсно тягли на собі вантажі, долали той перевал, сплавлялися порогами і дійсно десятками гинули і замерзали.., якось так.

Здається я вже читав колись ці історії, можливо ще школярем декілька десятків років тому. До речі, читається цілком собі як завершений роман, а не як набір окремих історій з життя героїв. Пізнати смак ведмежатини це образне поняття, що стосується мужньої бувалої людини. Семе цим, пізнанням цього нового смаку й займаються Смок і його новий друг на прізвисько Малюк перших кілька оповідань. Смок безжурно кидає міське життя і без припасів, досвіду і грошей наймається в помічники до кількох багатіїв, щоб човном доправити їх до місця зимівлі. У них і знайомиться з Малюком. Герої не чужді допомогти ближньому навіть із ризиком для власного життя, це, звичайно, теж потім стає їм у пригоді. Напрочуд гарна водночас і моторошна картина відкривається, коли друзі потай у ночі мають піти на Струмок Індіанки, де нібито виявили золото і треба швидко, поки ніхто не прознав, піти і застовпити собі ділянку. Як виявилося стежкою "потай" йдуть уже сотні людей позаду і попереду наших героїв. Того дня, чи то пак ночі, десятки людей втратили кінцівки, а дехто замерз на смерть.

Оповідання «Людина на тому березі» я не зовсім зрозумів, як і не зрозумів чому таки не вдалося друзям застовпити свій наділ на Індіанці. Можливо тут проблема із перекладачем (І. Базилянська). Хоча переклад ніби гарний і я зміг вловити лише один явний прокол: кілька раз іде мова про дві пари лиж - одні вузькі, для твердого снігу, інші - широкі, плетені - для рихлого снігу. Ну невже ні перекладач ні редактор, коли самі не зрозуміли, не могли погуглити, щоб взнати, що "плетені", то, ймовірно, снігоступи! От можливо і у цих епізодах було накручено щось подібне, але так, що вже й не здогадаєшся😉. «Перегони» - одне з кращих оповідань. Мені дуже подобалось, як ненав'язливо Джой Гастелл уміла виявляти свою прихильність 🙂.

Цікаво, як на тих же перегонах запекло змагаються золотошукачі між собою, не гребуючи майже нічим. Але коли Смок та Малюк наштовхнулись на індіанців, що вмирали з голоду, всі дружно відгукнулися їм допомогти. Чи можна цьому вірити? Коли харчі для білих в селищі у три дорога і хтось голодує, а хтось поряд розкошує, а тут така раптова щедрість? І серед білих тут не виявилося жодного покидька, а єдиний цивілізований індіанець і той виявився покидьком. Автор навіть описав причину: добрі білі настільки добрі, що не наливали (видно чули як швидко спиваються індіанці) йому, а він не оцінив. Цікаво, а якби замість індіанця випало за це саме вішати білого, все так прудко би пішло? Смок із товаришем самі також кинули всі свої плани, щоб виходжувати хворих на цингу мормонів. Видно, що автор мормонів також не надто жалує, також показано, що може статися, якщо в общині досить багато людей, припасів, але не вистачає досвідченого поводиря, хоча б когось досвідченого щодо таких екстремальних умов Аляски.

Оповідання «Яєчний переполох» та «Селище Тру-ля-ля» здалися подібними до оповідань збірки О. Генрі «Шляхетний шахрай», лише в антуражі суворої півночі. Виявляється Смок не лише мастак з рулетки, а й шахрайнути не промах, якщо "шляхетно". Ну і родзинка всієї збірки - останнє оповідання «Таємниця жіночого серця». Смок несподівано для себе виявив, що здатен кохати більше ніж одну жінку, але щоб у його майже 30 років він рішився освідчитись,

одній із коханих довелося принести себе в жертву заради нього.

Так, фінал пронизливий, але суперечливий. Мені здається Смок не заслужив такої жертви не дивлячись на всі його гарні риси і хороші вчинки. І до чого тут власне таємниця жіночого серця? «Wonder of Woman» то скоріше Чудо чи подвиг жінки, але аж ніяк не таємниця серця чи душі. Знову перекладач недопрацював, поспішав, мабуть.