Станіслав Лем «Повернення із зірок»

Лем талановитий письменник,.. філософ,.. футурист,.. провидець.., навіть не знаю як вірніше охарактеризувати, напевно, все разом узяте. У своїх романах, окрім суто розважального моменту, він порушує важкі, часто не очевидні питання і намагається дати на них відповіді. В Едемі (одному із ранніх, і тому порівняно слабше за інших) Лем розмірковує на тему контакту і порушує питання моральності втручання в чуже, несхоже і незрозуміле для людства суспільство, ставить поки боязке питання можливості порозумітися, за достатньої несхожості культур, шляхів розвитку і проблематичності усвідомити реальну картину, будучи прибульцем із боку. У Непереможному проблема контакту розростається до абсолютної відмінності фізичного базису еволюції, а тому неможливості контакту як такого. І, напевно, самий філософськи глибокий роман автора Соляріс, доводить проблему контакту до принципової неможливості при взаємному бажанні, плюс багато інших проблем.

У романі ж «Повернення з зірок» взагалі робиться спроба обґрунтувати помилковість/марність далеких космічних польотів з досвітловою швидкістю, відповідно виходить не постає саме питання контакту. Адже навіть якщо для екіпажу пройде всього 10 років, то для Землі 120. По-перше, за автором це жорстоко, нелюдяно по відношенню до самого екіпажу. Його герої випали з земного життя в момент відльоту і не можуть знайти себе на момент повернення в світі, що змінився, вони почувають себе в новому світі архаїчними, а свій подвиг марним і нікому не потрібним. Так як по-друге, поки вони ризикували життями свої 10 років, Земля, за свої 120 років, змінилася, розвинулась, просунулась вже настільки, що завдання, поставлені екіпажу дослідницького корабля, стали не актуальними, а відповіді застарілими та нецікавими сучасному суспільству. І ця проблема буде тим яскравішою і гострішою, чим далі і довше триватиме політ. А якщо десь ще є розум, то і для нього це проблема актуальна, якщо ж проблема переміщення з більшою швидкістю вирішувана — то хтось уже й так мав знайти Землю та увійти з нею в контакт.

Другим аспектом, що піднімається автором, є картина майбутнього. Автор намалював свою утопію щасливого майбутнього людства, яке очікує його у міру розвитку. Тут мені знову хочеться порівняти його з іншим стовпом совкової фантастики - Єфремовим. На відміну від нього, Лем не будував свій соціалізм і не ніс його у всесвіт, але майбутнє Лема мені сподобалося набагато більше (хоч і теж не без запитань). Це не піднімається на прапор, але тут теж панує соціалізм, не за ідеями та плакатами, а за фактом. При чому люди не зайняті його будівництвом, не горять благородним полум'ям, нічого нікому не доводять (людям з минулого, як у Єфремова), а просто живуть у ньому собі на втіху. Це і є соціалізм. Люди зайняті відпочинком, приємним проведенням часу та творчістю, кому це цікаво. Самовідновлювані механізми автоматично стежать за достатком та його забезпеченням; їжа, транспорт, товари першої, другої.. енної необхідності - безкоштовні в розумних межах, і лише для забезпечення певної розкоші (типу зняти величезну віллу на двох або придбати раритетний транспортний засіб), потрібен певний аналог грошей. Плюс абсолютне вирішення проблеми безпеки та жорстокості.

Щоправда, за досягнення такого стану речей доводиться платити так званою «бетризацією», яка з дитинства, деяким «щепленням», придушує цю саму жорстокість. Зворотною стороною медалі стає певна безвольність і, за фактом, відсутність потягу до зірок (і не лише до них). Добре це чи погано? Розумна це ціна за достаток та спокій чи надмірна? Хто більше не правий, парубок, що насміхався з незграбності астронавта, чи Олаф, який зламав йому за це ніс? І де ціна свободи вибору? Багато разів чув питання: якщо Бог незадоволений людьми і хотів би їх бачити більш іншими, чому відразу не створив їх такими? Але Він їм дав свободу вибору, Він не хотів, мабуть, змусити їх силою, Він хотів, щоб люди були добрими, духовними усвідомлено, за власним вибором. Так і тут, невже щоб припинити війни, злочини, агресію треба лише фізично відібрати можливість вибору такої лінії поведінки, невже людина не може свідомо відкинути таку деструктивну лінію поведінки?

На жаль, досить солідним мінусом всього твору є плоскі, односкладові діалоги і якась нежиттєва, нереалістична любовна лінія головного героя. Він, незважаючи на те, що не є «середньою» людиною, проходив жорсткий відбір та солідну передпольотну підготовку, виглядає психічно нестійким. Обірвана лінія роботів; незрозуміло, якщо всі прагнуть до моря (як до більш привабливого місця проживання), причому на узбережжі вдосталь доступного житла, що тоді всередині континентів, заповідники та парки? Так, а де ж діти? Адже протягом усієї розповіді ми не побачили жодної дитини, лише мимохіть згадка, що на них тепер потрібні спеціальні дозволи і те, що жінки (=потенційні мами) не живуть довго з одним чоловіком. Що, тут, як і в Єфремова організовано всепланетний дитбудинок? Тож запакувати свої блискучі думки та ідеї в не менш блискучу упаковку оповіді в даному випадку у автора дещо не вийшло, тому 8.