Деніел Кіз «Квіти для Елджернона»

Роман по суті не поганий, але в порівнянні з однойменним оповіданням... розчаровує! Оповідання однозначно шедевр, тож роман після нього аж ніяк на 10 не тягне. Що ж трапилося, що маючи у форматі роману вдосталь місця, щоб поглибити і ще більше розкрити тему, ми в результаті маємо не поганий, але для мене такий, що однозначно програє оповіданню, роман? Автор справді розширив деякі епізоди, яким у оповіданні не вистачило місця; він начебто і не лив воду з пустого в порожнє, не розтягував розповідь заради обсягу, все начебто вийшло органічно і доречно. Але за моїми відчуттями вся проблема в тому, що герой оповідання викликав співпереживання, участь, можна сказати до кінця історії пробивав на сльозу. Чого не скажеш про героя роману. Може справа в послідовності читання? Після оповідання, знаючи всю основну суть, фабулу та розв'язку, історія не викликає вже таких яскравих відчуттів? Напевно, справа частково і в цьому теж, але мені здається, оповідання навпаки підтягувало мою оцінку і роману, а без нього оцінка вийшла б, можливо, ще на бал нижче.

В розповіді ми знайомимося з героєм нерозумним і добрим, таким собі дорослим чоловіком, чий розум застиг у своєму розвитку на рівні малої дитини. Ми бачимо як він, ні, не хоче стати як усі, а наскільки велике його прагнення вчитися, вивчитися і порозумнішати. Саме ця його риса змусила професора з лікарем остаточно обрати його для експерименту серед подібних, саме це його прагнення відрізняло його від інших. Хоч він був нерозумним, викликав жалість, але він був Людиною, саме з великої літери. Він мав добре серце і широку душу. Ні, не всі діти добрі, а він був добрий.

У оповіданні, коли він порозумнішав, коли його почало цуратися його колишнє оточення він залишився Людиною і до кінця оповіді він залишився нею. А в романі він став егоїстом, циніком, його понесло, подібно до типової моделі поведінки сучасної молоді, марнувати життя. Це що, перше, що має зробити людина порозумнішавши — це почати курити? У романі автор приділив багато уваги його стосункам з жінками. І тут ми бачимо модель поведінки не сім'янина і навіть не ловеласа, а типового самця: покористуватися, вдовольнити бажання і все. Так, Чарлі не мав нормального дитинства, не отримав належного сімейного виховання, не ввібрав потрібні цінності і в результаті порозумнішавши, став виглядати морально трохи потворно. Тому немає такого співпереживання. То що ж робить людину людиною? Чи тільки розум? Лікарі дали Чарлі розум, але він не отримав до нього ні краплі духовності і залишився асоціальним. Такий я зробив висновок, але автор обійшов цей аспект стороною, натомість захопившись сценами нетримання. Тому й оцінка нижча.

І останнє, в оповіданні простежувався чіткий зв'язок Чарлі і миша і ця фраза «Квіти для Елджернона» в один момент наповнилася глибоким змістом і спалахнула червоними літерами у вигляді шикарного заголовка, до якого в багатьох виданнях талановитими маркетологами знаходили відповідну обкладинку. У романі ж вона виглядає рудиментом, залишеним задля збереження наступності. Натомість автор настирливо намагався тиснути на жалість сценами важкого дитинства та несправедливого ставлення. Так, все так, але якщо вдуматися, а у здорових дітей чи так все привітно буває в дитинстві, ніщо його не може затьмарити в сучасному світі - алкоголізм, війна, безпритульність, ставлення інших дітей?