Джон Голсуорсі «Власник»

Написати рецензію на цей твір виявилося не такою легкою справою. Можливо тому, що твір дійсно цікавий, хоча у ньому не надто багато власне дійства, але цікаво спостерігати за його героями, цікаво намагатися вловлювати думку автора. Проте, як пише Н.Д. Білик в передмові: "Голсуорсі ставить проблеми, розглядає їх з різних боків, але він ніколи не дає готових рецептів, залишаючи робити висновки читачам". Принаймні до «Власника» це стосується в повній мірі. І тут дійсно складається враження, що герої "б'ються у пошуках виходу із тупикової ситуації, яку автор їм підказати не хоче, і в цій ситуації майже всі герої виглядають жертвами". Тож тут є досить місця для роздумів, чим власне і займається Н. Білик у своїй передмові. В цьому плані її було б краще поставити післямовою. Читачу теж є про що порозмірковувати по прочитанні і тут той випадок, коли цікаво читати і роман, і чужий аналіз, але читач може мати свою думку і не погоджуватись ні з автором, ні з рецензентом і так можна просторікувати дуже довго далеко виходячи за рамки звичайного відгуку.

Голсуорсі, пишучи сагу про сім'ю Форсайтів, розширює Форсайтів до рамок окремого терміну, форсайтизму, як на мене, певною мірою ототожнюючи його з середньою верствою і надаючи йому рис сталості, певності, закостенілості у його прагненні власності. Цей момент був для мене не зовсім переконливим, скоріше як винахід чергового велосипеда. Автор намагається заперечити, протиставити Власність прагненням Свободи; сталість - Красі і Пристрасті тощо. Читаючи, я відчував, що автор знаходиться на боці Айріні, Босіні і молодого Джоліона. Нібито Форсайти чимось їх покривдили за їхнє бунтарство. Але ж це ціна бунту і плата за їхню Свободу, чи то пак ніхто їх не примушував і вони були Вільні вчинити так, чи інак і це і є Свобода, яка не є чимось абстрактним і жаданим, кожен вибір має свою ціну! Ти кинув сім'ю, побіг за пристрастю? - звичайно, ти більше не зможеш на сім'ю обіпертися і так далі. Тобто тут я теж не схильний погодитися з автором.

Більше того, саме молодий Джоліон уособлює автора в книзі. Все стає на своє місце, коли знати, що Голсуорсі мав роман із дружиною свого кузена і пізніше взяв її за дружину (не дивно, що його герої Форсайти в межах сім'ї тихо ворогують між собою). Тобто автор зазіхнув на чужу "власність" в особі чужої дружини і таким чином, можливо підсвідомо, намагався себе ж і виправдати, доводячи до нападок на власність загалом. Типу жива, чуттєва жінка не може бути чиєюсь власністю, вона має бути вільна, вона людина! Воно ніби то й так, але поки не вдаватись у деталі, а деталі я бачу зовсім не так як автор. Чомусь є таке поняття як "шлюбна обітниця", це свого роду добровільний контракт між подружжям і дружинна тією ж мірою визнає свою належність чоловіку, як і належність чоловіка їй. Тобто друга сторона медалі, про яку змовчав автор, що чоловік в тій же мірі є власністю жінки! Більше того вони обидвоє добровільно мали на це погодитись. Тож свобода тут ні до чого, це порушення обітниці з можливими наслідками, коли дитина (тут це конкретно Джун) залишається сиротою. Тобто прототип автора, прикриваючись красивими фразами про свободу, красу і пристрасть, не лише зробив нещасною одну жінку, якій клявся в цих самих любові і пристрасті, а й наплював на власну дитину. Ну я не знаю, щоб це виправдати він мав хоча б визнати помилку, тобто або розрив відносин, або перший шлюб. Але він це не робить, натомість зводячи узи шлюбу до золотої клітки, і він красавчик в захисті права людини на свою свободу.

Іншого свого героя, Босіні, автор підсвідомо охристив Піратом, чому? Та тому, що він зазіхнув на те, що йому не належало - теж на чужу дружину. Більше того, будучи сам босяком, не вміючи розпорядитись власним талантом, як архітектора, капіталізувати його, будучи не здатним нічого забезпечити гіпотетичній жінці, беручи гроші і майже відверто не поважаючи замовника Сомса, він ще й почав крутити роман із його дружиною. Як можна відноситися до такої людини і як його назвати? А коли він взнав, що Сомс в певний момент реалізував свої права на подружній обов'язок дружини, це його так пройняло, що він втратив голову. Як на мене тут не питання власності, це межує з безумством і тому виглядає непереконливо: він, коли почав зазіхати на чужу дружину, що ж не знав, що у неї є чоловік і вона з ним, вибачте, спить, нехай навіть і не любить?

Якщо взяти Сомса, а це саме на його честь автор дав назву роману, це саме Сомс є тим Власником, вже й не знаю чого - статків, будинку чи дружини, бо в термінах автора всі Форсайти є власниками, то я саме Сомса бачу постраждалою стороною. Він любив Айріні, прагнув її і одружився із нею, він її вмовив, а не присилував, хоча вона дійсно ніколи не виявляла до нього подібних почуттів. Він зображений не поганим чоловіком, не деспотом, він не гнобив Айріні навпаки шанував, потакав, робив подарунки тощо. Навіть коли йому боліла її інтрижка він все одно стримував себе і очікував, що вона нею перехворіє. Ну так, він власник, а хіба автор, чи хтось інший не хотів би бути сам власником, чи у чому ще його провина? Але Айріні його не любила, ну буває й таке, слід було думати раніше, та (дивитись вище, перший абзац) - автор не дає готових рецептів, залишаючи робити висновки читачам...

*Один бал оцінки зняв за незгоду з думкою автора.