Леся Українка «Утопія в белетристиці»

До речі, досить пізнавальна праця, незважаючи на вік. Я навіть зацікавився Утопією Мора - поставив її в плани на прочитання, краще зрозумів працю Свіфта, про що він власне намагався написати у своїх Подорожах Гулівера, звернув увагу на кілька пізніших творів, що беруть участь у цьому огляді. Цікавим був початок від праутопій теологічного плану. Але, на жаль, рамки статті не дають автору достатньо заглибитись у тему. Хоча вона згадує, треба думати, всі гідні чи просто відомі на той моменти белетристичні твори жанру. Проте автор не обмежується простим оглядом, вона плавно підводить до філософських роздумів та питання: «А що далі?». Тобто за автором утопії або застерігають суспільство від описаних у них картин суспільного устрою, або розмірковують на тему побудови таки досконалого суспільства. Таким чином виходить, що подібні твори не просто собі утопії згідно фантазії їхніх авторів, але внесок авторів у пошук та побудову досконалішого світу. Відчувається, що письменниця тяжіє до соціалізму, але сама критикує соціалістичні утопії, оскільки навіть у їхньому художньому варіанті виходить або негативна, застережна утопія, або сіра казарма, незважаючи на захопленість автора, що її описав. Цікаво, що б Л. Українка сказала б, не просто прочитавши про казармову побудову суспільства, але поспостерігавши не одну цю казарму на власні очі у 20-му столітті, вже реалізовану в натурі, а не в белетристиці?

Я навіть знаходжу для себе цікавим почитати подібну працю, але вже сучасну і більш ґрунтовну. Цікавим було б включити у розбір утопічні твори останньої сотні років. Що б авторка могла написати, наприклад, з приводу творів Оруелла та подібних? Але цікаво й читати враження та очікування від початку НТП від очевидця тих подій. Один із авторів, що беруть участь у розборі, навіть стверджує про своїх і Лесиних сучасників, що «ми живемо в плідну та рішучу добу, що віки прийдешні заздритимуть нам, свідкам зорі нової ери. Дарма, що курява, збита великим рухом людськості, сліпить нас – від того не меншає величність руху. Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду, а нове розуміння світової системи конечне приводить до нової моралі і психології. Ми виходимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий...». Цікаво як би сприйняв автор цих слів, якби зміг узріти, що через якихось сто з лишком років, вже в одній з наступних ер, ніхто їм не тільки не заздрить, але навіть згадує рідко і насилу?.. Виходить вельми симптоматично, показово і викликає алюзії до сьогодення - те, що нам на піку наших досягнень сучасності, може здаватися значним, що вражає уяву і т.п. — у результаті, як бачимо, виявляється, здебільшого, невеликими колами на тканині води історії; хоча за великим рахунком автор і правий, на рахунок величі тієї епохи...

До речі Л. Українка, треба розуміти, поділяє думки та прагнення цього автора (Метерлінк), більше того, я так розумію, і себе відносить до однієї з таких людей тієї епохи, що відходить від темної, вимираючої під світлом науки теології, і рухається на зустріч світлому науковому періоду...

З мінусів можна зазначити сухуватий, трохи архаїчний стиль твору, причому ця архаїчність в інших творах автора не настільки відчутна, якщо відчутна взагалі. Крім того, авторка просто розмірковує про чужі утопії, їх переваги і недоліки, було б цікаво спробуй вона створити свою, ідеально і як треба ?.