Народ «Сказка о богатыре Еруслане Лазаревиче»

Потрапила мені до рук недавно якось ця казка, я її з дітьми пробував почитати, але виявилося, що язик ламається об застарілі вирази та архаїзми. Та й сюжет абсолютно не сподобався ні мені, ні дітям, виглядала ця казка якоюсь не те що не російською — взагалі не слов'янською! Це й зацікавило, поліз я в павутину довідки наводити. І ось таки так, мало того, що її є кілька основних варіантів, так і згідно з словником Ф.А. Брокгауза та І.А. Єфрона, в якому ця таки старовинна казка удостоєна окремої статті, походить вона від тюркської (татарської) казки, а та у свою чергу взагалі має іранське коріння. Звідки висновок, що хоча цей шанований енциклопедичний словник й відносить її до XVII ст., насправді вона ще на декілька, або й на багато століть старше. У ній сюжети та імена корелюються з епосом древньої Персії і, можливо, навіть мають певний відбиток її прадавньої історії. Ох вже ця москальська традиція все, що не попади тягти до себе, в даному випадку казку! Так не тільки у сусідніх народів, а й у далекого Ірану свого фольклору не залишиться 😉. З іншого боку, якщо розглядати москалів, як спадкоємців татаро-монгольської навали, тоді теж все стає на свої місця.

Судіть самі, давайте хоч імена розберемо. Головний герой - Єруслан/Уруслан Лазаревич - іранський Рустем, ім'я якого в тюркському середовищі було видозмінено як Арслан (лев); його батько Залазар, Заль-зара; цар Кіркоус/Картаус відповідає перському цареві Кей-Каусу; навіть кінь Уруслана, Араш, є Рустемів кінь Рахш. Тому, що ця казка жодного разу не російська відповідає навіть епізод, коли Єруслан пішов в іншу країну битися зі знатним богатирем РУСЬким Іваном, адже якщо Іван богатир саме російський, а Єруслан потім побивав і інших богатирів за національністю, то який же тоді Уруслан? До речі в одному з варіантів, що мені потрапив, жертвою Єруслана впав навіть деякий богатир «Ивашко Белая Поляница, индейского царя сторож; стоит он на украйне, и мимо его никаков человек не проедет» (тупі москалі не знають, що Поляница — паляниця - різновид українського хліба, типу їхньої "лєпьошкьі"... ось така аж надто виходить старовинна казка... навіть не знаю як це можна коментувати і звідки подібне вкраплення туди могло потрапити 🤭.

Тепер за сюжетом. Я з дитинства любив казки і сказання про билинних богатирів, саме тому ця казка мені різко почала різати слух і сходу не сподобалася у тому варіанті, що її прочитав спершу. Я звик, що в слов'янському епосі богатирі благородні, чесні, справедливі, добро перемагає зло і т.д. Тут же від початку, ще в 10-річному віці, герой граючи своїм одноліткам руки-ноги виламує, голови вириває. Далі — більше, досягнувши статевої зрілості пішов по бабах, тобто красунями та царівнами гуляти, типу «взял старшую на постель» або «лёг со своей красавицей опочив...», а потім запитує: «есть де кто тебя краше, а кто меня сильнее», та й відповідає, що знає. Єруслан їй голову відрубає і далі їде, до наступної, дорогою чергового богатиря завалить, що називається силушкою помірявся (типу «Пожалел бы тебя, да за то убью, что тобой девки хвалятся!»)... Але врешті-решт на одній царівні, котру перед тим від змія врятував і за яку півцарства отримав, наш герой одружився, ну там типу возліг і всі справи, чекає вона дитину, а Єруслан від неї ж прознав про ще більшу красуню і ось він уже там «наслаждается любовью несказанной красавицы». (І це у дитячій казці то!, чи це російська традиція у фольклорі?). І так насолоджувався аж 10 років, доки його синок не приїхав і його на бій не викликав, не знаючи, що батька викликає... Наприкінці ж «Тут все объяснилося и добром покончилось; Еруслан покинул солнечный град навсегда и вместе с сыном воротился к своей жене». Ось і казочці кінець, а хто слухав молодець. За текстом казки герой кілька разів порушував надане слово: і нагороду брав, і того з ким домовлявся вбивав, пішов нізащо ні про що ще одного царя вбив, щоб з його жовчі мазь зробити і своєму батькові повернути зір... Ні, це сказання орди, а жодного разу не слов'янський епос! Пішов побачив, переміг, відібрав і немає тут добра і справедливості: захотів чиюсь доньку — рать його вибив, батька вбив, дочку отримав доки не набридла — одним словом — Орда, у принципі те, що москалі чинили і чинять протягом своєї історії, прикриваючись брехнею і видумуючи собі геройські подвиги.

Є правда інший більш пригладжений та логічний варіант, до нас більш пристосований. Якщо за перший я поставив би оцінку 5, то за другий міг би й 8 (а так оцінив у 6, тому що вони в одному). Можливо другий варіант це і є за рукописом Ундольського, не знаю, але я б ці 2 варіанти взагалі розділив на різні твори, хоча й у другому, м'якшому варіанті, коріння відчувається, тільки герой вже красунь переспавши не вбиває, а порушеному слову намагається знайти виправдання.

Крім усього іншого, ця казка знаменна ще хоча б і тим, що яскраво відчувається, що саме в ній черпав значну частину натхнення О. Пушкін для своєї поеми Руслан і Людмила, переробивши сюжет вже на чисто благородний і богатирський, з однією красунею і вже яскраво слов'янський. Ірано-тюркський Єруслан/Уруслан став рідним Русланом, у сюжеті є жива голова, що зберігає меч-кладенець, щоб добути живу воду не треба вбивати людину і діставати її жовч і т.д. До речі, за сюжетом казки царівна, що народила Уруслану сина, в одному з варіантів, що мені зустрілися, — індійського царя дочка, в іншому її звуть Настасья Вахраміївна/Анастасія, ще зустрічав назву казки «Єруслан Лазаревич і царівна Наталія», але не бачивши тексту не зрозуміло, чи та це Наталя, що тут Настася. Ще для повноти картини варіант Усачова залишилося прочитати...