Мюррей Лейнстер «First Contact»

Другий твір автора, який мені довелося прочитати (цей відносно краще першого). Власне до прочитання підштовхнула повість Єфремова «Серце змії». Коли з самого тексту Змії дізнався, що вона написана напротивагу Лейнстеру, захотілося ознайомитися, так би мовити, з оригіналом. Ну, що сказати? Хоча повість Єфремова я оцінив ще на бал нижче (нудно дуже і занадто пропаганди світлого і комуністичного), але тепер, після Контакту, розумію Єфремова в його бажанні заперечити Лейнстеру. Я теж не зрозумів, чому автор обов'язково впевнений, що вихід може бути лише один — у поневоленні слабшого. Так, згоден, що людська історія сповнена такими прикладами, ті ж праамериканці розчистили собі територію знищенням індіанців, наприклад; але є ж приклади й мирного співіснування і взаємного проникнення різних культур, їх симбіозу. Та й людство ж зростає і повинно зростати не лише технічно, а й морально! І нехай я не настільки впевнений в ідеалі розвитку за Єфремовим, і згоден, що подібний контакт необхідно розглядати в першу чергу через призму безпеки, але тією ж безпекою, наприклад, може диктуватися, що краще кобру обійти і не чіпати — безпечніше буде, якщо ти твердо не впевнений, що здатний із нею впоратися. Так і тут, навіщо відразу знищувати, а раптом там сидить цивілізація розумних медуз для якої за їхнім рівнем розвитку людство — як мураха, подібно до Пікніка на узбіччі, Стругацьких; зустрілися - занесли до свого каталогу і полетіли далі. Але якщо мураха їх спробує вкусити — тут вже, подібна цивілізація змушена буде трохи призупинитися, щоб змахнути зухвальців разом із їхньою Землею-мурашником. Але у Лейнстера не має більше варіантів, крім обраного ним. Тут автор штучно звужує простір для своєї оповіді, що твору явно не на користь — абсолютно зникає інтрига.

З художньої точки зору текст автора рясніє самоповторами, кількість розжовувань в різних варіаціях, чому саме розум розуму у всесвіті ворог — переходить усі розумні межі і нагадує лекцію з якогось аутотренінгу або досить незграбний прийом на навіювання цієї думки своїй аудиторії. Мабуть подібний стиль - це фірмовий стиль автора, так як в іншому його творі (Космічний буксир), наявність подібних повторів вже висловлених думок, теж було мною відзначено, хоча й в рази менше ніж тут. Герої не виразні, гумору не знайшов, зате теж відчувається політичне підґрунтя, кінцівка якщо сказати спірна — це майже нічого не сказати, вже в інших коментарях розібрано, що вона просто безглузда і прийняте рішення все одно не досягає поставленої мети.

З іншого боку, текст (на відміну від того ж Буксира) короткий, прочитати можна швидко, розглядати його можна як одного з предтеч, проблема і погляд автора на неї має право бути, навіть цікаво подивитися на неї з таких ракурсів, тому, з невеликою знижкою на перераховане, можна сімома балами і оцінити. Але ознайомившись вже з двома творами автора, подальше знайомство з його творчістю поки що, як результат, не викликає у мене особливого інтересу.