О. Генрі «Зречення з престолу»

Може в літературному плані розповідь і не без вад, але суто життєва історія мені сподобалася. Те, що два роди, Трусдели і Куртіси, поколіннями ведуть вендету до останнього сина, це, звичайно, не нове, це ще у Шекспіра було. Те, що молодий спадкоємець однієї з родин - Ренс Трусдел - може відректися заради коханої від свого вигідного становища, грошей, ранчо, великої спадщини, це звичайно сильний вчинок, далеко не кожен у нашому меркантильному світі може так вчинити. Але такий сюжет зараз теж не новий, особливо він затасканий у так званих жіночих романах — дівчата таке люблять ?.

Але ось зійти до занепалого безпритульника, допомогти йому піднятися і не просто нагодувати-обігріти, дати грошей нарешті, а докласти значних зусиль, щоб наперекір навіть його власним бажанням, зробити з нього людину, розглянути в бродязі особистість і підтримати його - це звичайно Вчинок. Це і в реальному житті вчинок (більшість просто проходить повз таких людей) і в літературі не часто зустрінеш.

Ну а комбінація подібних сюжетів у цьому оповіданні залишає після себе якесь тепле почуття, що ще, можливо, не все так погано у цьому світі, якщо можливі такі люди та такі вчинки. І я розумію, що це все ж таки літературний твір, а не газетна стаття, але оповідання О.Генрі справляють на мене враження реальних історій із життя. І мабуть мотив милосердя не чужий автору, пам'ятається ще в одному оповіданні цієї ж збірки такий же ранчер простягає руку допомоги нікому вже не потрібному хворому на сухоти.