Оскар Уайльд «An Ideal Husband»

Один із небагатьох творів, що сподобалися мені у автора. Хоча і тут значна частина — порожні балачки на світських прийомах-обідах, а кінцівка попахує мелодрамкою. Але є й певна ідея, інтрига, гумор. Коротше, дана п'єса мені здалася ближчою, добрішою, ніж більшість інших творінь Уайльда, піднята проблематика життєвішою і закінчення в нехарактерних для автора тонах (ніхто не помирає наприкінці — якщо вірити коментарям, саме з цього автор визначив жанр — як комедію).

До речі про проблематику. У даному творі, що для автора теж не характерно, - чітко визначено негативні та позитивні персонажі. А в центрі твору — таке явище, як корупція, а саме, один із ГГ — Чілтерн, сам «ідеальний» чоловік — почав свою кар'єру продавши одному ділку інсайдерську урядову інформацію. Далі він багатів, ріс кар'єрними сходами, але вів зразкове і чесне життя, за що здобув репутацію чесної, принципової людини — просто кристальної репутації. Його дружина вважала його ідеалом і не втомлювалася ставити всім у приклад, якось навіть у неї вирвалося, що дізнайся вона щось ганебне про чоловіка - не змогла б його далі любити, але в таке вона категорично не вірить, тому може про це так спокійно заявляти. І тут з'являється яскраво негативний персонаж, склочниця і злодійка, хоч і багата, яка вносить у цю ідилію суттєвий клин, шантажуючи «ідеал» тим грішком давно минулої молодості...

І ось мені хочеться запитати, подібний сюжет у реаліях нашої сучасності чи багатьох співвітчизників покоробив би, здивував, викликав яскраве засудження сам Чілтерн і його вчинок, шлях до збагачення? Я, наприклад, неодноразово чув від оточуючих репліки на кшталт «Всі такі!», або «А сам, якби потрапив у владу, що не таким би був?», або ще яскравіше і однозначніше: «Ну й дурень, навіщо тоді йти у владу то, якщо потім бідним однаково залишатися?». Тобто наш співвітчизник швидше не повірив би, що далі ГГ розкаявся і більше так не робив (або не робив ще гірше), ніж в те, що він продовжував збагачуватися далі, не гребуючи ні чим. А от усе оточення ГГ у книзі, і сам автор у т.ч., однозначно засудили його давно минулий вчинок, дружина каже, що не змогла б любити таку низьку людину, найкращий друг, хоч і не пориває з дружбою, але однозначно натякає, що з інших рівних, кращим виходом було б публічне каяття; а у випадку, якщо інформація стане публічною, всі сходяться, що Чілтерна чекає засудження та ганебний фінал кар'єри. Тепер порівняйте, реакцію на куди більші гріхи наших небожителів!

Можна звичайно сказати, що це все вигадана автором англійська манірна казка, а насправді вони такі самі. Тоді ще один приклад. Десь у Європі нещодавно обвалився під вагою снігу дах супермаркету — високий чин заявив, що провини не відчуває (за кожним дахом не встежиш), але йде у відставку. Викриті у скандалі європейські прем'єри, спокійно йшли у відставку чи перевибори і навіть вигравали їх, отримавши новий мандат довіри, і без мітингів, протистояння та кровопролиття! А тепер ближчий приклад для нашої загадкової слов'янської душі — Сирія: Та хоч спаліть усю країну — я правий! і у відставку не піду! (Це я про Асада 15-го року) Так що я чомусь все-таки схильний вірити Уайльду: корупція у них є, але вона у них однозначно засуджується і в разі викриття в обмані повинна призводити до фінішу кар'єри — це вже в крові багатьох поколінь, дивлячись на дату твору.

І останнє. Ще один герой: Артур Горінг – світський денді, друг нашого «ідеалу» і у творі виконує ту ж роль, що й лорд Генрі у портреті Доріана Грея. Ось тільки тут він справжній друг, хоч загалом світська людина і намагається справляти враження простачка, але насправді розумний і розважливий — майже Генрі, тільки Генрі був генієм злим, а цей добрий. І будь таким аналогічний герой Портрета то й Портрет теж, напевно, сподобався б мені більше.