Оскар Уайльд «The Ballad of Reading Gaol»

«Убил возлюбленную Он,

И потому казнен.

Но каждый, кто на свете жил,

Любимых убивал...»

Читав москальською, тому такий епіграф, звиняйте...

І так, із першими рядками я згоден — убив і тому страчений, тут без питань. А кінцівка, треба розуміти, як тут пишуть: якщо ви ще не вбивали своїх коханих, значить у вас мало досвіду... Я ось думаю, може не всякий досвід однаково корисний і деякого досвіду взагалі варто зі всіх сил уникати? Як на мене, і ця сентенція Уайльда, як і багато інших його «шикарних» висловів, — порожня псевдофілософська фраза, єдиним призначенням якої може бути лише збити з істини. Ну давайте подумаємо, ясно що автор має на увазі явно не пряме значення своєї фрази, інакше навколо був би не світ і люди в ньому, а якесь пекло і суцільно маніяки-потрошителі. Отже, потрібно шукати потаємний контекст і переносний сенс. Спробуймо розібрати на прикладах. Зрозуміло, що дружину автор не любив, чи краще, любив автор не дружину... Але маму то він любив, я сподіваюсь? І ось мама чекала від нього на свій якийсь там день елементарного, квіточки там, букетик, а він мало того, що не купив, так про маму взагалі і не згадав, бо саме віддавався утіхам зі своїм подругом лордом Дугласом; або мама не раз просила, синку, повернися до дружини та дітей, кинь свого лорда, це ж сором і гріх який! А він наплював. Так що, він її убив, виходить, багаторазово, чи що мається на увазі? А може те, що сам автор два роки просидів у в'язниці, а його Лорд не тільки його жодного разу не відвідав, але навіть жодного листа не надіслав — убивав, мабуть, без ножа неєдиножди. Але ж це маячня, ні? Чи це можна порівняти з маніяком, що вирізав розпеченим кинджалом серце своїй жертві? Квіточки та кинджал?

Підсумок: нісенітниця як завжди. До речі, органічно читається як продовження іншого твору — так званої тюремної сповіді автора De Profundis.

Тепер щодо самого страждальця, того, що вбив з ревнощів свою кохану, його я судити не беруся — хто його знає які там були стосунки, в якому він був стані, коли це робив, та й взагалі інцидент міг бути на межі нещасного випадку. Але вся балада присвячена йому, нещасному. Який жах - усвідомлювати свою долю, який жах — у в'язниці не п'яти- і навіть не тризірковий готель, клаптик неба, ґрати і немає квітів і т.д. і т.п. І хто дав право суспільству будь-кого засуджувати і тим більше на смерть... Тут так, усе це питання дискусійне і з автором я сперечатися не буду, хоча б тому, що дякувати Богові, тюремного досвіду не маю — у автора в цьому питанні прав більше. Та все ж таки суспільство в праві, напевно, відгороджувати себе від деяких неадекватних особистостей, автор так не вважає? А якби його, автора, навіть не вбивали, а регулярно грабували і били в кров морду, а коли б він вказував на кривдника, отримував відповідь — ну що ж робити, не в тюрму ж його саджати, у нас же гуманізм... Що тоді ? Автор писав би іншу поему? А якби йому просто тупо відмовилися платити гонорар: він пише, а його нахабно обманюють проти всіх мислимих законів і договорів, він теж так відгукувався б про в'язницю, філософ?

Але я навіть не про це — вся балада присвячена жаху страти злочинця. А що сказати про жертву? Хто про неї напише баладу? Чи тут уже вбили, то вбили, душа автора не болить і вже не співчуває? Ось і вся ціна цієї глибокої «філософії»...