Роджер Желязни «Знак Єдинорога»

З третьої частина Хронік у моїй книзі змінились перекладачі. Перших дві були в перекладі А. Саган, подальші три тома п'ятикнижжя - А. Пітик і К. Грицайчук. Пишу про це, бо зміну відчув не підглядаючи у прізвища - стало гірше і почали ловитись перекладацькі блохи.

Сама книга, що називається прохідна для зв'язки між початком і кінцем. Але не дивлячись на це, автору вдалось її втримати на досить пристойному рівні. Якщо порівняти із циклом про Відьмака Сапковського, чи Темною вежою Кінга, то там такі прохідні частини я волів би взагалі викинути і не читати. Тут же ми ще більше заглиблюємося в минуле головного героя, його історія набуває нових подробиць, деякі нюанси у світлі нових фактів починають виглядати інакше. Також автор більше розкриває і всесвіт Амберу, якого я як не розумів, так і не розумію. Всесвіт стає все більш заплутаним і неймовірним. Складається враження, що елементарна фізика автора не цікавить зовсім - в одній з тіней навколо вежі колом рухаються велетенські кам'яні брили, оповідач сідлає одну з таких брил і маніпулюючи тінями рухається в потрібному йому напрямку поки майже не досягає цільового світу...

З першої частини читачу відомо, що є лише один справжній вимір - це сам Амбер, все інше, у тому числі і наша Земля, це лише його Тіні чи Відображення. Тут же ми взнаємо, що

сам Корвіновий Амбер є відбитком ще одного, ще більш справжнього Амбера, точніше первісного Лабіринта, що теж знаходиться в іншому вимірі

, тут же криється і першопричина Чорної дороги, що пронизала всі світи і загрожує Амберу. Акцент корвінового прокляття з перших частин тут різко втратив у першопричинності і перед нами відкриються більш вагомі чинники, що зрідні поломкам у самому мехінізмі створеному... Дворкіним..? Обероном..? Ким..?

Отож і так мало зрозуміла механіка ще більше заплутується: і Амбер не Амбер, поряд у морі його буквальне відображення - Ребма, над Амбером по ночах у небі виринає ще якийсь світ духів Амбера Тір-На-Ногт. Він примарний і зі світанком розчиняється без сліду, але Корвін примарними сходами підіймається туди, зустрічає примари Лорейн та Дари а у примари Бенедикта виборює цілком матеріальний протез для справжнього однорукого Бенедикта. І в Ребмі, і в новому Амбері, і треба думати Тір-На-Ногті є свої екземпляри?, копії? визначального лабіринта, чиї відбитки містить і погодний кулон і навіть меч Корвіна. Да.. цю механіку мені не сприйняти, а ще десь є таємничі Двори Хаосу...

Знак єдинорога має менше динаміки, натомість має чіткий ухил у бік детектива, Корвін опитує своїх родичів і намагається розплутати клубок подій, що призвів до такого загрозливого стану речей, що навіть можливість власної коронації його не тішить. Натомість він все більше вимушений перетворюватися на справжнього лідера у безкорисному прагненні захистити чи навіть спасти Амбер.

Хоча поки самою цікавою для мене залишається друга частина, але вся пенталогія видається мені на рідкість витриманою на одному достатньо високому рівні.