Жюль Верн «20000 льє під водою»

У 1898 році Жюль Верн згадував в інтерв'ю журналісту А. Брюссону, що на думку про роман його наштовхнула Жорж Санд. У листі, написаному осінню 1865 року, вона радила йому написати книгу про подорож в глибинах океану на підводному човні. Свій вплив справило й близьке знайомство автора з винахідником «напівзанурювального човна» Жаном-Франсуа Конселем. Його ім'я письменник дав одному з героїв роману. А назву «Наутілус» мав підводний човен, який американський винахідник Роберт Фултон пропонував на початку XIX століття Наполеону як секретну зброю проти Англії.

Отож, всупереч поширеній помилці, Жуль Верн не «винаходив» ідею підводного човна - підводні апарати різного ступеня досконалості розроблялися з XVIII століття, хоча відчутних успіхів досягнуто ще не було, перед початком роботи над романом письменник ретельно вивчив всю доступну інформацію. Однак автору вдалося стати провидцем багато в чому іншому, зокрема в пристроях та принципах, якими сучасна йому наукова думка цікавилася мало: водолазний шлюз для виходу з корабля, дистилятор та електрогрілки, суднова вентиляція, електричний камбуз та електропідігрів води, захист вхідних люків електрикою, газосвітні лампи, занурення за допомогою горизонтальних рулів та багато іншого. Інженер Лебеф, який побудував через 30 років після виходу роману перший підводний човен з подвійним корпусом, назвав Жюля Верна співавтором свого винаходу - письменник у романі висловив та обґрунтував подібну ідею. А французький академік Жорж Клод взяв з роману думку про можливість отримання електроенергії від провідників, занурених у морську воду на різні глибини...

Якщо порівнювати описаний у романі «Наутілус» із сучасними підводними човнами то виявиться, що його розміри (довжина «Наутилуса» — 70 метрів, ширина — 8 метрів, водотоннажність — 1500 тонн) тепер відповідають розмірам середнього підводного човна, хоча у часи Жуля Верна ці цифри вражали. У той же час він швидший (до 50 вузлів під водою), міцніший і здатний занурюватися на більші глибини (до 16 кілометрів, що сучасним човнам поки недоступно), а під час екстреного спливання підводний корабель продемонстрував вертикальну швидкість близько 240 км/год (проте люди та механізми корабля не постраждали, що насправді було б неможливо). Екіпаж човна вільно залишає його під водою на великих глибинах у скафандрах (насправді вони б теж загинули через високий тиск і відмову апаратів дихання). «Наутілус» має неймовірний рівень автоматизації систем управління, ним фактично може управляти одна людина (що і відбувається e романі «Таємничий острів», де Немо самостійно вів свій корабель), що проблематично навіть для сучасних підводних човнів.

Енергоустановка "Наутілуса" досі залишається фантастикою - досі ще не існує акумуляторних батарей прийнятних розмірів, маси і достатньої ємності, щоб дозволити "Наутілусу" виконати описані в книзі тривалі рейси без дозаправки та перезарядки. Описані автором натрієві батареї на таке в принципі не здатні. Також повністю відсутня яка-небудь система регенерації повітря, що значно знижує характеристики корабля.

А ось згадана в романі неймовірна глибина в 4 льє – близько 16 кілометрів (найбільша глибина світового океану сягає лише 11022 м. у Маріанській западині в Тихому океані) – не є самостійною вигадкою автора. Виявляється в XIX столітті для вимірювання глибин використовувалися лише прості мотузяні лоти, що з-за скручування при вимірюваннях великих глибин давали величезні похибки. Так на картах і з'являлися подібні цифри. В назві роману присутня інша цифра - 20000 льє, що відповідає пройденому під водою шляху, а не глибині. Як випливає з іншого варіанту назви роману, ця цифра відповідає приблизно 80000 км. (почтове французьке льє, рівне 3898 м., сухопутне - 4444,4 м.).