Жюль Верн «Robur-le-Conquérant»

Так, безумовно, колись ця книга мала вражати сміливістю викладених ідей. Тепер же, з одного боку, не можна не дивуватися думці тогочасного автора, що випереджала час, достатній частці пророцтва й передбачення, попри тодішню, здавалося б, сміливість. З іншого боку, те, що колись виглядало сміливим, тепер часто виглядає наївним, а багато дрібних деталей так і взагалі розчаровують своєю неможливістю, якщо не сказати ляпами. Наприклад, можна легко допустити ідею, що більше гвинтів дають більше можливостей (ми то знаємо, що це не так, і повітроплавна техніка, зокрема й гвинтова, пішла іншим шляхом. Але звідки про це було знати автору?). Але ось те, що повітряне судно рухається на висоті 2-3 км під покровом близько семи десятків гвинтів, при цьому повітроплавці насолоджуються шурхотом трави під ногами бізонів? Тут навіть без гвинтів поїзд би почути... Ще герої насолоджуються нічними запахами, красою гейзерів тощо. Особливо посміхнуло, як герої поповнювали запаси провізії на ходу: вмикали вночі світло і ледь встигали обскубувати пернатих, що зліталися. Панове, але ж птахи не мухи?🙂 Навіть не знаю - автор легко нафантазував акумулятори, які в змозі місяцями живити повітряний корабель (нам би тепер хоч половинну їхньої потужності...), і при цьому плутає птахів із метеликами...

Але давайте спробуємо підійти до оцінки з певною часткою об'єктивності:

- Книга безумовно цікава як ретроспектива світанку НТП, як ілюстрація наукової думки тієї епохи. Автор залишається вірним собі і знайомить читача з класифікацією літальних апаратів того часу (а тоді лише повітряні кулі й літали, плюс багато сподівань покладали на аеростати), перерахує основні ідеї повітроплавання, проведе лікнеп з історії їхніх авторів. Потім, звісно, ніяк не обійдеться без географії подорожі. Нехай нарахуємо +1 бал 🙂.

- Герої книги традиційно ж залишаться декораціями до географії, подорожей і наукових викладок. Ні зв'язного сюжету, ні притомної фабули, ні скільки-небудь зрозумілої мені людської мотивації. Ось треба було запустити в повітря корабель - запустили, все інше вторинне. Я би відняв 2 бали.

- Ще одним штрихом буде негр-слуга, який не контролює себе від панічного жаху з будь-якого приводу і навіть на тісному повітряному судні спить та їсть окремо, та що там казати - лише те, що його тримають слугою, - уже неабияке благодіяння з боку білих героїв-хазяїв і т.д і т.п. Наявна певна політ некоректність і расистська нетактовність, яка може в інших творах не дуже впадати в око, тут же, на жаль, вона достатньо дратувала. Ще знімаємо бал.

- Можна було б накинути, так би мовити, за свіжість ідей - у чому у чому, а в плагіаті автору дорікнути складно. Але на жаль, автор повторює сам себе. Твір справді дуже нагадує 5 тижнів на повітряній кулі та 20000 льє під водою, тільки апарат і середовище помінялися, причому складається враження, що далеко не Робур із них найбільш гармонійний та опрацьований.

- Ну і кінцівка. Порівняно з рештою обсягу твору виглядає більш зв'язною, компактною та цікавою, тому доведеться один бал накинути. У кінцівці ж оформлена й уся суть та сенс написання цього роману, іншими словами, а що ж хотів донести автор до читача своїм твором. Оформлю цитату як спойлер (так-так, уся суть практично в одному реченні, вкладеному у вуста Робура, яке міститься в кінцівці, яка й сама ледь займає три сторінки 🙂), але, гадаю, якщо прочитаєте - особливої втрати в інтересі до майбутнього читання не відчуєте:

І так, не знаю, як вчинити з нарахованими балами, накину автору так би мовити за предтечі й оціню в 6. На щастя, в автора є більш захопливі твори.