Філіп К. Дік «Radio Free Albemuth»

Цей роман Ф. Діка не простий та багатогранний. Ф. Дік взагалі своєрідний письменник і його твори ні на що не схожі, іноді вкладають наповал своєю логічною маячнею чи переворотом з ніг на голову. Взагалі я не любитель читати психоделічний сюр, але не у випадку із цим автором. Просто тому, що незважаючи на всю відірваність у них завжди зберігається чітка послідовна логічність за гранню (або краще на грані?), потрібно лиш вловити цю грань, це й захоплює.

Хоча ось цей роман я маренням не назову, навіть у хорошому сенсі, якщо таке буває, звичайно. Незважаючи на легку шизу, він все ж таки лякає своєю реалістичністю! І в картини, що відкриваються перед читачем, легко повірити, так і підмиває перевіряти, що там з автором відбувалося в реальному світі, наскільки воно відповідає роману і чим була тоді і є зараз Америка.

Хоча, гадаю, це не зовсім про Америку, це така альтернативна реальність, яка цілком може прорости в нашу, цитата одного з висновків автора: «США та СРСР, як я зрозумів, є лише дві частини Імперії, розділеної імператором Діоклетіаном з адміністративною метою. Вони мають спільну систему цінностей — верховенство держави. Окремо взята людина нічого не означала, а люди, які обернулися проти держави і керувалися власними цінностями, були ворогами».

Ця боротьба, людини проти держави, свободи проти рабства, світла проти темряви, за автором ведеться з часів стародавнього Єгипту, боротьба вищих сил добра зі злом, що панує на планеті. Але Зло тут теж не просто так — воно слугує певній меті добра в моделі творіння світу. У автора тут взагалі дуже цікава теологічна концепція напрацьована, вона досить універсальна і не суперечлива з більшістю існуючих релігій, і я так розумію, спирається на його власний певний досвід. Цікаво також, що сам автор присутній на сторінках свого твору в якості.., правильно — письменника-фантаста (хоча другий герой, Ніколас, це теж частина автора). Причому, на відміну від шостої частини знаменитої епопеї Кінга, тут мені такий прийом був органічно цікавішим.

З цієї одвічної боротьби окремих просвітлених, обраних (а тут, то й за великим рахунком віруючих) особистостей проти системи, до речі, легко можна вивести зв'язок з багатьма антитоталітарними творами типу 1984 Оруелла. А якщо наприкінці історії Діка ще й почати палити книги, то це вийде реалістичним прологом до «451° за Фаренгейтом» Бредбері!

Цим то мені роман і сподобався, хоча початок роману і дещо тягучий, трохи стомлював і був десь на 7, наприкінці ж я замислювався і про 9. Причиною ж, що пробудила перший інтерес до твору, була неймовірно поетична назва — «Вільне радіо Альбемута...» воно звучало так багатообіцяюче, принадно і багатогранно... А ще назва у мене викликала асоціації з якоюсь грою, здається Фоллаут, там звучало щось схоже на це радіо: «Здрастуй Америко, з тобою говорить твій президент...», супроводжуючи героя в його пригодах на руїнах і пустках повоєнної Америки...