Франц Кафка «Замок»

Цей твір важко піддається опису, про що він, хто його герої, яка їхня мета? Навіть після прочитання важко дати відповіді на ці прості питання. І кожен читач може мати зовсім різні відповіді для себе. Симптоматично, що головний герой твору позначається як К., тобто автор ототожнює його із собою. К. приходить у Село за покликом Замку в якості землеміра. Він міг би прийти у якості будь-кого із тим самим результатом - ні Селу ні Замку він не потрібен. Отож героя К. можна розглядати як просту звичайну людину, яка протягом всього твору прагне облаштувати власне життя. Він не хороший і не поганий, такий як є і він один проти Замку і проти Села.

Село можна розглядати, в певному наближенні, як деяке суспільство, країну, а той і усе людство загалом. Замок знаходиться на його чолі, на недосяжній висоті від Села. На висоті не в буквальному розумінні, а наскільки найдрібніший чиновник може бути зверхнішим відносно прохача, залежного від нього. Висота і зверхність тут такі, що якийсь із чиновників однієї з канцелярій Замку, нехай навіть і Кламм, настільки недосяжні для простих людей із села, що ті навіть і подивитись на нього не можуть, хіба що через шпаринку. Такі чиновники мають у Селі власних секретарів, вістових і т.д, їхні секретарі мають своїх помічників і навіть помічники наділені безмежною майже владою і можуть, наприклад, вигнати героя із шинку.

Хоча люди у селі нічим не кращі за чиновників із Замку, це вони творять Замок. Наприклад господиня шинку, дама дуже поважна і владна на Селі, колись замолоду була тричі покликана до Кламма, задля його насолоди. Спогади про це стали сенсом її життя і вона мало не з гордістю переповідає про це К. і навіть її теперішній чоловік розуміє, як її тепер не легко і чого вона тепер позбавлена решту свого життя. Одна із дочок поважного шевця на Селі відкинула подібні домагання іншого чиновника висловлені в грубій зневажливій формі. Але влада і повага до будь-якого чиновника замку настільки великі, що таким вчинком дівчина лише викликала загальну обструкцію Села щодо всієї її сім'ї і тепер вся ця родина ледве жевріє майже на самому дні.

Ось такі от справи у світі цієї книги. На її сторінках все не є тим, чим здається, і може бути по різному, а то й тут же протилежно пояснено. І герой не є винятком і не є взірцем. У творі мало динаміки, мало дії, багато тривалих роздумів. багато такого абсурду. Але читач, принаймні я, відчуває споріднення з героєм, із світом, борсається разом з героєм у тенетах світу і намагається здолати весь цей абсурд, навіть розуміючи всю абсурдність самих спроб. Автор не закінчив свій твір. Хоча чим це все могло скінчитись? Чи, ліпше, а чи могло це все скінчитись чимсь добрим? Із спогадів його друга ми знаємо, що